РЕФЕРАТ

"Дмитро Степанович БОРТНЯНСЬКИЙ"

П Л А Н .

І. Народження. Глухівський період життя.

1). Історія сім ї Бортнянських. Народження Дмитра

Бортнянського.

2).Глухів – столиця гетьманства України.Традиції

Глухівської музично-хорової школи.

3). Навчання Дмитра у Глухівській співочій школі.Від-

їзд до Петербургу.

2.Навчання і робота в Петербурзі у Придворному хорі.

(1758-1768рр.)

1). Історичні події 1758-го року.

2). Система навчання і роботи у Імператорському

хорі.

3). Зустріч Бортнянського з Бальдасаре Галуппі.

Вплив Галуппі на формування творчої особистості

Бортнянського.

4). Від їзд до Венеції (1768р.).

3. Венеціанський період (1769-1779).

1). Перші враження від Венеції.

2). Навчання і робота в Італії.Зустріч і відносини з

Березовським.

3). Участь Бортнянського у військових і політичних спра-

вах.

4). Італійські опери Бортнянського.

5). Від їзд на батьківщину.

4. Робота і життя в Петербурзі (1779 – 1801).

1). Робота в якості капельмейстера при російському

дворі, керівництво хорами. Створення циклу духовних

хорових концертів.

2). Призначення капельмейстером при «малому» дворі

Павла Петровича. Створення клавесинних творів.

Створення концертної симфонії – першого в Росії

Симфонічного твору. Створення опер «Празднецтво

Сеньора», «Сокол», «Син-суперник».

3). Призначення на посаду керуючого Придворною хо-

ровою капелою – головним хором Російської держави.

Адміністративна робота в капелі. Створення хорових

концертів, робота над розвитком цього жанру.

5. Період зрілості. Творчість, суспільне життя. ( 1801 – 1825 ).

1). Заснування в Петербурзі філармонійної спілки. По-

чаток діяльності Бортнянського в цій спілці.

2). Внесок Бортнянського у розвиток жанру кантат.

3). Написання творів з приводу Вітчизняної війни 1812р.

4). Останні роки життя.

Ще не так давно ім я Д. С. Бортнянського сприймалось більшістю як відголосок давно минулої доби, зв язаної частково

з історією православної церкви, а частково з деякими сторін –

ками російського хорового мистецтва. Знаючи про його діяль-

ність у сфері духовного , ми знаходились в полоні цих стереоти-

пів. Але ж саме на традиціях, закладених Дмитром Бортнян-

ським, зросли багато талантів. Саме він – один з основопо –

ложників російської національної композиторської школи.Са-

ме він надихав своєю творчістю покоління російських музикан-

тів.

Отже, познайомимось поближче з композитором, його

Сім єю і життям.

Рід Бортнянських походить з Бецької області, що на те-

Риторії Польщі. Звідти родом був дід Степана Васильовича

(батька композитора) – Дмитро Бортнянський. Від свого

батька він отримав декілька сотень десятин землі.

Село, в якому жив дід Степана Васильовича, називалось

Бортне. Звідси і пішло прізвище роду Бортнянських.

Дмитро Бортнянський займав посаду судді і, крім того,

мав “привілей корлівський”.

Тому і землі у Ботнянських було достатньо.Син Дмитра –

Василь – також користувався повагою у односельців. Від суд-

Ді він отримав великий посаг, що дозволило йому мати велику

Сім ю і дати освіту своїм дітям. Сам Василь займався тор –

гівлею.

Цій справі навчався у батька Степн Бортнянський. А пі-

зніше був посланий з дому для подальшого розширення справи

в “інші краї”.

Так відірвався від рідної землі батько майбутнього ком-

позитора.

Доля привела його в Глухів, де він вирішив залишитись

назавжди.

- 3 -

Не кожний чужинець міг ввійти в число жителів Глухова.

Треба було прийняти присягу на вірність «Її Імператорській

Величності». Степан Васильович Бортнянський не задумую –

чись прийняв цю присягу і став постійним жителем міста

Глухова.

У 1740-х роках постачав для глухівської козацької сотні

харчі та одяг,за що отримав подяку, де була відмічена його

службова «безпорочність».

Купив він у Глухові і будинок, але у 1748-му році у вели –

кій пожежі він згорів.Після цієї події оселився Степан Васильо-

вич уоднієї козачки, чоловік якої загинув. Вона мала дорослого си-

на – Івана,- який служив у Петербурзі при дворі на музичній по-

саді. Тому і мати його – Марина Дмитрівна –користувалась у

Глухові повагою.

Менше, чим через рік Степан Васильович і Марина Дмит-

рівна обвінчались. Потім народилась у них дочка, а слідом за

нею – син Тимофій, який помер у дитинстві. А у 1751-му ро-

ці Марина Дмитрівна народила ще одного сина, якого назвали

Дмитром.

Батьківщиною майбутнього композитора стало україн –

ське місто, один з центрів козацтва, де будуть розгортатися

події, що вплинуть на його долю.

Перша згадка про Глухів у літопису датована 1152-м ро-

ком. Місто знаходилось на кордоні чернігівських земель з Литвою

і Польщею.

У 1708-му році Петро 1 вирішив змінити місце гетьман –

ства в Україні, яке до того часу знаходилось у Батурині, і пере-

ніс його у Глухів. І місто почало розвиватись.

Як відомо, ще з середини 17-го ст. до Москви стали при-

ходити українські музиканти, що вносилс в російську музику

всілякі європейські новинки.

При Петрі1 тако ж кращими співаками вважались ви-

хідці з України, осбливо з Глухова. Після смерті Петра імпе-

ратриця неодноразово запрошувала глухівських співаків до

себе на службу.

Поступово за допомогою тодішнього гетьмана Дани-

ла Апостола у Глухові формується перша в Росії співоча шко-

ла. У 1738-му році на навчанні знаходилось близько двох де-

сятків підлітків. В серпні цього року їм був влаштований ек-

замен і 11 найкращих були відправлені до двору Анни Іоанів-

ни. Очолював хор регент Федір Яворський.

Розчулена імператриця 21 вересня 1738 року підписала

указ про відкриття у Глухові музично-хорової школи.

Ідея цього указу могла належати Олексію Григоровичу

Розумовському,який сам вийшов у графи через співоче ми –

стецтво. В дитинстві він був пастухом, але по святах спі-

вав у церкві, де його почув полковник Вишневський, що мав

свій хор. Разом з хором Вишневського Олексій Григорович

опинився в Петербурзі.

Вже пізніше, завдяки таємному шлюбу з дочкою Петра1,

Єлизаветою, він піднявся до статусу «першої людини» дер-

жави.

У 1743-му році Олексій викликав до себе молодшого

Брата – Кирила і того ж року направив його на навчання за

кордон. Закінчивши навчання, він повернувся на батьківщину

і отримав титул графа,чин камергера і пост президента

Академії наук. А у 22 роки Кирило Розумовський