Реферат

з української дитячої літератури

на тему:

Повість-казка „Земля світлячків” – природній переказ письменником подій від реальності до казки, до політичної фантазії (Віктор Близнець)

Віктор Близнець – відомий український письменник, який присвятив свою твору діяльність дітям. З під його пера вийшло багато оповідань для малого читача. Серед його творів важливе місце займає повість-казка „Земля світлячків”. Написана вона в 1977-1978 роках.

Нова повість-казка „Земля світлячків” знайомить із життям лісових чоловічків, які перемогли страшних печерних ворогів.

„Земля світлячків” – це весела й трохи сумна казкова повість про Сиза ХІІ, про лісових стовусів і тривусів та їхню перемогу над Магавою І та його прибічниками. Складається твір з 16 розділів, кожний з яких починається скороченим записом змісту розділу. Всі розділи з’єднані між собою. Повість-казка приваблює читача тим, що в ній поєднане реальне і вигадане, дійсність і фантастика, добро і зло, радість і смуток.

На першій сторінці повісті – казки містять такі слова самого автора:

Цю повість я писав, доброю пам’яттю згадуючи лісову Каланчу, сосни й березові галявини Пущі – Водиці, моїх найкращих друзів у походах Олею і Раю, які одного разу привели мене до невеликого горбика над озером і сказали: „Ось тут він і похований, наш бідний Чублик”. – внизу стояв підпис – Автор.

Про що ж ця повість-казка? Хто такі стовуси і тривуси? Чому Магава І – ворог? і т.д. Дати відповідь на ці запитання можна дати тільки тоді, коли прочитаєш твір. Отже, починаємо мандрувати сторінками казкової повісті. Коротко ми дізнаємось про події в них.

Розділ 1.

Сиз ХІІ, він же від роду Стовус, відчиняє двері свого знаменитого музею і запрошує вас у гості.

Кімната Сиза завалена і закидана книгами. Крім книг мав ще одну слабість – любив поспати: 1 око – читало, друге – спало, потім перше, що читало – спало, а друге читало. Спав вдень, вночі відчиняв свій музей.

Було в Сиза ХІІ сестра Мармусія – про неї більше довідаємось в Розділі 3.Вона приносила братові в музей березового квасу, запалювала люльку і вкладала брата на малий шкіряний диванчик. На дверях музею вішала табличку: „Скоро буду”. Пішов у лісову академію. Сиз ХІІ”. А жили вони в Країні Довгих Озер.

Своєму музею Сиз присвятив все життя. Ось він іде до музею, протирає рукою табличку, на якій вигравіювано старовинними літерами:

Все відомий музей світлячків доктора трутознавства і личинкознавства Сиза ХІІ Стовуса.

Вхід безкоштовний!

Відвідини тільки вносі.

Ласкаво просимо!

До нього в гості іде друг Вертутій зі своїм дванадцятилітнім онуком Чубликом.

Розділ 2.

Сиз ХІІ веде гостей в підземелля і показує свої найдорожчі скарби.

„Коси русалок” і „Риба-мішкорот”.

Розповідається про те, що Чублик вчиться в Лунарії, в славнозвісній школі професора Ворсави на першому курсі.

Сиз веде їх показувати свій музей. Розмовляють. Вертутій не забуває своє слово присмачувати м’яким громоподібним прикашлюванням: кхе-хе, кхам!

1-й зал музею: земляні світлячки – гнилики, трухляки, гриби, личинки та ін. дива. На дверях: Руками не чіпати – пече!

(Хе-хе, жартую, не бійтеся! Сиз ХІІ).

Чублик відкриває двері – із глибини залу лилося якесь волохате, якесь підсинене підземельне сяйво! Сих водить Чублика, показує, розповідає.

2-1 зал: було страшно і темно як в глибокій печері, і в тій густій імлі блукало безліч маленьких вогників – ліхтариків. Це жуки – світляки, з латинської лампіриси. „Коси русалок” – це звичайні дощові черв’яки.

3-й зал: морське дно – риби, водорості, риба-мішкрот”.

Розділ 3.

Сиз ХІІ знайомить нас з рідною сестрою Мармусією, замовляє три чашечки кави коро-хоро і висловлює кілька мудрих думок. Під кінець він обмінюється з Вертутієм цікавими подарунками.

„Мармусія (97 років) – висока, пряма, сухорлява стовусиха, вчилась в Ютландії, в королівському коледжі”. Сиз, його сестра, Вертутій і Чублик розмовляють.

Сиз дарує Чублику світлячків, яких виростив сам, а Ветутій йому – вітряного млинка, який крутиться в інший бік.

П’ють каву, Мармусія розповідає про коханого Чуй-Голована, який в неї на очах розбився.

Розділ 4.

Сиз ХІІ, Вертутій і Чублик пливуть до верхнього озера.

„На пущу! Веслуйте сюди!” – гукає з берега Хвороща. У царстві динь.

Всі пливуть озером на човні: сперечалися, хто першим поселився на берегах Довгих озер: стовуси чи тривуси. Сваряться, кричать, б’ються – човен перевертається і всі падають у воду. У Чублика випали подаровані Сизом світлячки... Вибралися всі з води на човна. Пливуть далі. Лунає пісня. Хворощ кличе до себе. Пригощає динями:

1-ша – всередині галушки;

2-га – диня-верблюд;

3-я – диня, обліплена глиною; розбили – налита медом;

4-та – диня-кавун;

5-та – диня-вертутівка.

Переїлися, у всіх болять животи, на що Хвороща каже: „чрево не дерево, роздасться. Коли Хвороща пішов на город по ще одну диню – гості втекли, сіли в човен і попливли.

Розділ 5.

Дорога на Верхнє озеро. Перегук звірів у темряві. Розмови про дикого лісового приблуду. У ????????? вітрячків.

У Вертулія тріснули ґудзики на штанах від переїдання динями.

Пливуть. Побачили незнайомих звірів. Сиз розповідає про звіра (Мертва Паща) який задушив його діда.

Підпливши до піщаного берега - це володіння Вертутія - вітрячки, далі царство водяних млинків, далі 2 ряди піщаних млинків.

Відпочили, скупалися.

Сиз повернувся додому. Біля будинку побачив що за ним стежать 2 чиїсь хижі, насторожені очиська.

Розділ 6.

Погані прикмети: птахи і гриби тікають із лісу. Всі збираються на раду до професора Варсави. „Ви вмієте ходити по-королівському?”.

Ранком в лісі все гриміло. Всі зібралися до Варсави... Сиз вирішує іти на Щербаті скелі в