Олена поринула в студентське життя. Лекції, бібліотеки, Студентський дім у Празі, прогулянки вулицями великого європейського міста. Все було таким цікавим і незвичним! Олена була активною учасницею студентських вечорів. Про це свідчать як спогади її товаришів, так і архівні документи, зокрема ті, що були посольством України в Чехії виявлені й люб’язно надані Всеукраїнському жіночому товариству ім. Олени Теліги.

Велику роль у тому, що з донедавна російськомовної панночки Лєночки Шевгенової постала визначна українська поетеса і патріотка Олена Те ліга, відіграв кубанський козак Михайло Те ліга. Цей кубанський козак був хорошим бандуристом, і як сам писав: „ – все почалося з бандури: чари її мене не поглинули... – вихопили мене і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу. ... Я став цілком свідомим українцем. Одначе власна моя свідомість мене не задовольнила. Мені хотілось, щоби і мої товариші також знали, хто вони...”

Ці ідеї носилися в повітрі, і їх вбирала Оленина свідомість, вони відгукуються в її творах дещо пізніше, коли остаточно сформуються її світогляд і естетична позиція. А поки що вона молода й щаслива, вона в центрі цікавого товариства, її сміх дзвінкий і веселий, її кохає красивий, статний козак, справжній лицар, і незабаром їхнє весілля. Тато одержав гонорар за видання в Америці однієї з своїх книжок, і гроші вирішив витратити на Оленине весілля. Їй запропонували на вибір: або влаштувати скромне весілля в колі найближчих друзів, а потім молоді могли б на два тижні поїхати в шлюбну подорож, або влаштувати „гучне” весілля, але без шлюбної подорожі, бо на все грошей не вистачало. Вона вибрала „гучне” весілля.

Весілля відбулося 1 серпня 1926 року в Подебродах. Обряд шлюбу проводив православний священик отець Євген Погорецький.

Відгуло - відгреміло весілля, закінчилися канікули, потрібно було повертатися до студентських аудиторій. Михайло продовжував навчання на лісовому відділі агрономічно-лісового факультету УГА, відвідував лекції, під керівництвом спеціаліста в галузі зоології та ентомології доцента академії Юрія Русова.

А в Олени навчання щось не заладилось. Їй залишилося закінчити останній рік навчання в Українському педагогічному інституті ім.М.Драгоманова, щоб одержати диплом про вищу освіту, але цього курсу вона так і не закінчила.

На жаль, нам не відомо, чи здійснила Олена свої мрії щодо завершення навчання в інституті.

В останні роки проживання в Подебродах у житті Олени Теліжки сталася визначна подія – її ім'я як поетеси стало відомим широкому колу читачів.

У червні 1929 року Михайло Те ліга захистив дипломну роботу, одержав фах інженера-лісівника, і Те ліги восени того ж року переїхали до Варшави. Ще в 1928 р. туди виїхали Оленині батьки, через рік померла від лейкемії її мама. Олена дуже тяжко переживала цю втрату. Думалося, що їхній переїзд полегшить батькові його самітність, та й сподівалися знайти в Польщі роботу. Польща зустріла Теліг непривітно. Роботу знайти було важко. Почалося емігрантське життя „бездомних волоцюг” із щоденними пошуками роботи, і незмінною відповіддю: „На днях”. За горло стискав „тяжкий турбот ржавіючий ланцюг”. Тримала лише взаємна любов молодого подружжя.

Рятували оптимізм Олени, її весела вдача.

Та все ж життєві обставини 1929-1931 рр. (смерть матері, переїзд до Подєброд, побутова невлаштованість, одруження батька і втрата колишньої його близькості через інтригу другої дружини) не сприяли, очевидно, поетичному натхненню Олени, бо ж писала завжди під настрій, тільки для себе, а коли виходило щось, на її погляд, непогано, відсилала до ЛНВ – літературно-науковий вісник.

Під час еміграції у Польщу Олена Те ліга пише багато віршів, друкується. Ряди її однодумців множаться, до неї горнеться студентське молодь. Працює як учителька в школі. Бере живу участь в літературному житті. Скрізь кличе, будить, захоплює, ширить ідеї українського націоналізму. У своїй молодості найбільше рветься до молоді. У Варшавській Українській Студентській Громаді вона – постійний улюблений гість.

Вона та її поезії, хоч у них не знайдете слова Україна, це дороговказ у змаганнях за перемогу української ідеї, без фальшивої патетики. Майже кожен її вірш вдаряє в патріотичну струну, кличе до готовності боротися.

Коли нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна і перші бомби впали на голови варшав’ян, Олена Теліга була серед них. Під вогнем всіх видів зброї, випробувала свою силу волі, підбадьорювала оточуючих.

У грудні 1939 року Теліги переїхали до Кракова.

Українське еміграція Європи, чекала зіткнення Німеччини з Радянським Союзом, з цим пов’язувались надії на повернення на Батьківщину. Націоналісти, а з ними Олега Те ліга, збирали сили, готувалися розгорнути роботу по відродженню нищеної більшовиками української культури.

З Кракова виїхали в понеділок 14 липня 1941 року, до Києва прибули тільки 22 жовтня.

У Києві Олена Те ліга зразу ж включилася в роботу Спілки українських письменників, налагодила видання „Літаврів” – літературно-мистецького додатку до редагованої Іваном Рогачем газети „Українське слово”. Увійшла Олена Теліга й до складу створеної 5 жовтня 1941 року в