Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Історія написання роману

Реформа 1861 р. та її наслідки привернули особливу увагу Панаса Мирного. Гнітюча атмосфера кріпосницької дійсності спонукала пись-менника до викриття її антигуманної суті, виняткової жорстокості.

Найважливішим для себе Панас Мирний вважав змалювання в ху-дожній літературі пореформеної доби — «голодної волі» для селянства. У художній творчості письменника проблеми, пов'язані з життям україн-ського селянства в пореформений період, стали центральними, їх літера-турна реалізація привела до появи цілого циклу творів, який становить кращу частину прозової спадщини письменника.

На весну 1872 року припадає задум Панаса Мирного написати ве-ликий твір про життя українського селянства до і після скасування кріпацтва. Прискоренню написання твору сприяли і певні обставини.

Минуло кілька місяців від того, як Панас Якович, двадцятидвох річний юнак, перебрався в Полтаву — зовні тихе, «благословенне» губернське місто. Та внутрішньо воно жило, як і вся країна, напру-женим очікуванням революційних бур і змін. Відгомін свіжих подій у Парижі — поява та загибель Паризької комуни — непокоїв пере-дову молодь, привертав її посилену увагу до соціальних проблем, ви-кликав рішуче заперечення непривабливої напівкріпосницької дійсності.

Працюючи в казенній палаті, письменник не мав достатньої можли-вості знайомитись із життям, побутом, думами селянства. А службові поїздки, хоч і обтяжливі, давали багатющий матеріал для творчості.

Весною 1872 року Панас Мирний перебував у службовому відряд-женні. Під час поїздки з Полтави до Гадяча хлопчик-візник роз-повів Мирному жахливу історію селянина Василя Гнидки, який вирізав сім'ю заможного козака, та що був засуджений до каторж-них робіт.

Особа Гнидки особливо зацікавила митця як «дуже цікавий суб'єкт» як задля етнографа, так І психолога. «Далі я вже не пам'ятаю.— писав він у «Подоріжжі од Полтави до Гадячого»,— що ми балакали з маш-таліром; знаю тільки, що цілу дорогу балакали, але все те Гнидка со-бою затер, зарівняв у моїй пам'яті; тільки сам зостався, як здоровен-ний іржавий цвях, забитий у білу гладеньку стіну мого спомину; ломив він мою голову і поривав думку розгадати його чудовну появу».

Панас Мирний, задумуючись над вчинками цієї людини, робить висновок: «На мій погляд, Гнидка — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту,— пригніченого усяким панством...— де все стало і стоїть нерухомо на однім місці, стояло, поки зачало гнити у самому корні. Де одно загнива, там починається інше заража-тись, і при вонючій духоті, яку розносить усе гниле, тяжке стає життя народженому, гірке воловодіння з цвіллю. І от починає воно боротьбу за своє місце за життя; почина розшукувати шляху. Де ж ти знайдеш його без освіти, де ти знайдеш його у тому широкоглядному мороці, який сповива усе й усіх? А тут устає таке питання: не я задавлю — мене задавлять!.. І кидається чоловік, як звірина, на все, купається в крові людській і знаходить в тім свою утіху, пораду для свого серця».

Почутий письменником випадок з життя ліг в основу повісті «Чіпка», над якою він працював протягом літа й осені 1872 року. Описаний цей випадок і в його нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого».

Повість «Чіпка» — перша редакція майбутнього великого со-ціально-економічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де автор зосередив головну увагу на постаті центрального героя тво-ру — Чіпки Варениченка. В повісті ще не були чітко окреслені сю-жетні ходи — історичні екскурси, розповіді про земство, царський суд, досить побіжно змальовувалося життя селян: Максима Ґудзя, Явдохи, Грицька, Христі.

Панас Мирний, здійснюючи намір показати, як соціальні умови руйнують особистість, творять із чесних людей «пропащу силу», опи-сував історію життя свого героя шляхом художнього узагальнення. Митець так добирав життєвий матеріал і на цій основі так його переосмислював, що створені ним картини стали достовірним ху-дожнім відтворенням епохи панування феодалізму, жорстокого гноб-лення народу і зародження стихійного протесту знедолених.

Закінчивши повість, Панас Мирний надіслав її для рецензування братові Івану Білику — відомому українському критику, який при-хильно, доброзичливо, але й вимогливо поставився до оцінки твору, висловив ряд слушних зауважень.

Одержавши рецензію на початку 1N 1.4 року, Панас Якович пере-глянув текст повісті, виправив деякі суперечності в образі головно-го героя, дещо деталізував, накидав штрихами нову сюжетну лінію про Грицька тощо. І відклав на певний час: за своїм творчим прин-ципом: «Нехай вилежиться та достигне, як та овоч на дереві». Коли ж навесні того ж року він знову повернувся до твору, то почав писа-ти заново — розгортати повість у багатоплановий соціальне—психо-логічний роман, який назвав «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Твір зазнав ще двох редакцій, що велися головним чином по лінії поглиблення окремих образів та ситуацій, ще двічі пересилався за маршрутом Полтава — Житомир (саме там жив тоді І. Білик), а потім був начисто переписаний, читався серед київської творчої інтелігенції і, нарешті, в листопаді 1875 року був поданий до цензу-ри, яку порівняно швидко і щасливо пройшов.

Панас Мирний вирішив видавати роман під прізвищами обох ав-торів, адже Іван Білик в процесі роботи над книгою виступав не лише як критик і порадник, а й як співавтор.

Але далі над романом повис якийсь фатум. Почалося з того, що київські друкарні твір чомусь не взяли. Можливо, вони були пере-вантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петербурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко, — то виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожному аркуші рукопи-су. Роман повертається в Київ, розшукують


Сторінки: 1 2