Прогресивні діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. Вперше він був надрукований М. П. Драгомановим у Женеві в 1880 році, але ж відразу потрапив до списку заборо-нених видань і проникав до читачів у Росію таємно, як підпільна література. Поодинокі примірники перебували в нелегальних бібліо-теках гуртків самоосвіти в університетах, гімназіях та інших на-вчальних закладах на західних і східних землях України.

Вперше легальне роман був опублікований в 1903 році у журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».

Реформа XIX століття скасувала кріпацтво. Законодавчими акта-ми від 19 лютого 1861 року (оголошувалися в губернських містах України з 9 до 19 березня, а по селах — пізніше) закріпаченим селянам надавалися права «цільних сільських обивателів як особисті, так і майнові», тобто права купівлі—продажу нерухомого май-на, ведення торгівлі, займатися ремеслом і продавати свої вироби, підряджатися на різні роботи, а також брати шлюб і вирішувати всі родинні справи без дозволу поміщика.

Але ці права надавалися тільки після переходу на викуп, після введення уставних грамот, які складали самі землевласники-поміщики, а затверджували і вводили в дію мирові посередники, що при-значалися теж з поміщиків.

Для складання уставних грамот надавався дворічний термін (він часто був і більшим), під час якого селяни лишалися тими ж кріпа-ками, тільки офіційно називалися тимчасово зобов'язаними.

Після введення уставних грамот поміщицькі лани лишалися у панській власності, а та земля, якою користувалися кріпаки, прода-валася їм насильно. Поміщик мав повне право поміняти землю кріпа-кам — кращу на гіршу, що часто й робилося. Пани загарбували такі життєво необхідні для селян угіддя, як луки, випаси, ліси, водопої, щоб поставити юридичне вільних селян в економічну за-лежність. Норми викупних наділів залежали від місцевості: на Ліво-бережній Україні вони становили в середньому від 3 до 4,5 десятин на ревізьку (чоловічу) душу.

Право на викуп землі мали тільки ті родини кріпаків, що користува-лися нею раніше. Дворові кріпаки, що прислуговували панам, догляда-ли їхню худобу, маєток, такого права не мали і виходили з кріпацької залежності зовсім безземельними, в кращому разі з садибною ділянкою.

Викупна ціна польових наділів визначалася не вартістю землі, а розмірами оброку, ціною повинностей, так, щоб поміщики з про-центів капіталізованої (загальної) суми викупу одержували той са-мий прибуток, що й від кріпосницької експлуатації селян.

При викупі 20% викупної суми селяни виплачували безпосеред-ньо поміщику (здебільшого на виплат з високим процентом), а 80% йшло йому через державну позику, яка мала стягуватися з селян протягом 49 років великими процентами.

Звичайно, така царська «милість» обурювала селян, спричиняла їх часті заворушення.

Налякане революційною ситуацією, наростаючим революційне) демократичним рухом самодержавство у 1864 році пішло ще на одну поступку — видало положення про земські уста поки — орга-ни самоврядування. З самого початку ці органи буяй відокремлені від державного управління і не мали ніякого органічного зв'язку .і державним апаратом, були явною підробкою під народоправство.

За свою півстолітню історію земства зробили дещо у справі підне-сення культури й побуту населення. Будувалися шляхи, школи, лікарні, до того ж земства і утримували їх, звичайно, за рахунок податного, трудового населення, додаткових здирств із нього. Чле-ни земських управ часто вдавалися до спекулятивних операцій та обкрадання громадськості.

Спочатку земства вважалися всестановими органами, далі кількість недворянства у них відповідними законами зменшувалася, аж поки після реформи 1890 року земство не стало всуціль дворянським. Вибори до земських управ були багатоступеневими. Від селян сільська громада оби-рала виборщиків, виборщики — повітових гласних, гласні — повітову управу і губернських гласних, а ті — губернську управу; інші стани — поміщики, міщани — обирали гласних окремо, на своїх зборах.