60-70-х р. р. Одне з найзначніших місць серед них займають дослідження Є. М. Мелетинського [76], присвячені дослідженню фольклорних текстів, а також міфологічної прози початку століття (його праця “Міф у романі ХХ ст.” є одним із найперших, але і найвдаліших зразків вдумливого і серйозного підходу до проблеми). Великий інтерес для нашого дослідження становлять роботи С. С. Аверинцева, особливо присвячені дослідженню біблійних текстів. [77] “Міфопоетичний” пласт російської літератури ХІХ-ХХ ст., зокрема, твори М. Гоголя, Ф. Достоєвського, О. Гуро, О. Мандельштама, Г. Батенькова, С. Кржижановського був об’єктом аналізу у збірнику вибраних творів В. Н. Топорова [78], де були проаналізовані питання структури романів Ф. Достоєвського у зв’язку з архаїчними схемами міфологічного мислення, міфологічний взаємозв’язок речі і людини на прикладі Плюшкіна (до речі, саме ця проблема перегукується з дослідженням українського філософа, ессеїста Є. Ященка [79]), поетичний комплекс моря і його психофізіологічні основи, відображення міфу про втілення юнака-сина, його смерті і воскресінні у поезії і т. д. Проблемам зв’язку міфології та фольклору були присвячені інші праці вченого. [80]
Проблеми архетипів в творчості російських символістів досліджували Панченко А. М. [81] і Мінц З. Г. [82]
В кінці 70-х – поч. 90-х р.р. з’явився цілий ряд робіт, присвячених дослідженню взаємозв‘язків міфології та фольклору. [83]
Цікавими видаються роботи, присвячені дослідженню латиноамериканської літератури, котра спричинила новий виток звернення до міфології в повоєнній світовій літературі. [84]
Цілий ряд робіт присвячений проблемі зв”язку міфу і сучасної літературної творчості (на матеріалах творчості зарубіжних письменників). Це в основному роботи про роман, зокрема Д. Затонського [85], А. Гулиги [86], В. Днепрова [87]. Багато робіт було присвячено так званим прийомам умовності у літературі ХХ ст., де прямо про використання міфа не говорилося, зате багато говорилося про символіку, про створення умовних ситуацій, про притчевий характер такого роду літератури . [88]
Естетику міфологізування в зарубіжній і вітчизняній літературі досліджував М. Епштейн. [89]
Свідомі міфологічні запозичення і їх використання в ідейно-художній тканині твору простежують на прикладах творів різних письменників А. Григорьєв, Ю. Суздальський. Г. Стадников, Т. Кривіна та їншї автори збірника “Литература и мифология”. [90]
М. Слабошпицький згадує, що 1983 року на сторінках ж. “Латинская Америка” було організовано “круглий стіл” радянських письменників і критиків на тему: ”Латиноамериканський роман і радянська багатонаціональна література”. В ході тієї розмови визначилося два напрямки: обговорення проблем, що виникли у зв’язку з досвідом латиноамериканського та радянського романів, і розгляд точок дотикання, а чи й взаємовпливів, ними породжених. У багатьох виступах відзначалася схожість еволюції національних письменств, важлива роль у них романтизму в минулому столітті, що допомагав видатним майстрам визначити позицію нації. Чимало йшлося про складну трансформацію романічних структур і появу несподіваних контамінацій, які важко вкладаються в традиційні жанрові визначення.
Найбільше розходжень серед учасників розмови викликали намагання дати дефініцію міфу, його суті та співвідношень міфу та символу, міфу і ритуалу, міфу і архетипу, міфу й структури, міфу й суспільства, а також місця і значення міфу у сучасній культурі світу. Зрештою, більшість промовців зійшлася на тому, що “в прозі ХХ ст. міфологічні алюзії або опосередковані аналогії з міфом набули свідомого характеру, стали художнім засобом, не тільки прийомом, а й структурою.” [91]
Однак, вказує дослідник, “коли дискусія заглибилася в сферу соціально-історичної типології, у ній з’явилася та затеоретизованість, яка не наближає до реальної, “гарячої” художньої практики і джерел самобутньої національної свідомості різних письменств Радянського Союзу, а віддаляє від них, веде на холодні вершини абстракцій, з яких уже й зовсім погано видно загальнолітературну “ауру” біля їхнього далекого підніжжя”. [92]
В українському літературознавстві питання про використання міфологічних мотивів та сюжетів постало у зв’язку з дискусією про роман, зокрема про “химерний” роман. З українських літературознавців у всесоюзній дискусії брали участь А. Погрібний [93] та П. Мовчан, [94] а у “круглому столі” в журналі “Латинская Америка” М. Ільницький та Ю. Покальчук. [95] А. Погрібному належить цілий ряд праць, присвячених питанням теорії і практики сучасної літератури. [96] Велику увагу питанню розвитку сучасного роману приділяли М. Жулинський [97] і В. Дончик. [98]
Учасник відомої дискусії в ж. “Дніпро” (1980-1981 р.р.) М. Ільницький вказував, що міфологізм у літературі є засобом поглиблення історизму. [99]
М. Наєнко, як було сказано, наголошував на тому, що В. Земляк користується прийомами романтичної гри і на елементах створення письменником т. зв. авторського міфу. [100]
А. Кравченко у статтях і монографії ввів у обіг поняття концептуальної, характерологічної та ситуаційної умовності. [101]
Роль окремих елементів індивідуального стилю В. Земляка (оповідної манери, міфологічних та фольклорних мотивів) досліджувала В. Солодько. [102] Це єдина відома нам робота, де дослідниця конкретизувала кілька моментів іронічно-ігрового використання міфології у дилогії В. Земляка .
У роботі О. Ковальчука “Український повоєнний роман” зачіпається питання про античні мотиви та символіку у дилогії В. Земляка. [103]
Дослідженню біблійних сюжетів та символіки в українській літературі були присвячені роботи І. Бетко [104] та М. Ласло-Куцюк. [105] До цього об’єктом такого типу досліджень була лише творчість Т. Шевченка, зокрема, його антиклерикальні твори.
Зв’язок міфології і сучасної літератури досліджувався в основному на досягненнях зарубіжної белетристики. [106] Питання про міфологізм як універсальний прийом філософізації твору не піднімалося, оскільки в літературознавстві, як російському, так і українському, склалося дещо упереджене ставлення до засад міфологічної школи (з причини, як пояснюють, однобічного підходу її до літературних явищ). Але жодна літературознавча школа
