Настроєний життям, як скрипка

Сьогодні українському письменникові Б.Лепкому знову повертається його чесне ім’я, а українській літературі – його твори. Повертаються після довгого й несправедливого замовчування.

Та Богдан Лепкий – не епізодичне ім’я в українській літературі, це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач. літературознавець, видавець – він у кожній з цих галузей вніс вагомий вклад в історію рідної культури. Творчість Б.Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси.

Батьківщина Б.Лепкого – Поділля, край благословенний, багатий, овіяний легендами, піснями. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів-

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливав на сонні вії

Степового запах зілля.

А уособлювало це Поділля мальовниче с.Крегулець, розташоване між містечками Гусятином і Копичинцями. Тут народився він 9 листопада 1872 року в родині сільського священика Сильвестра Лепкого.

Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив Львівський університет, виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава брав участь у виданні часопису “Правда”, підготовці підручників для школи. Видавав Марко Мурава популярні книжечки, був головою “Селянської ради”. Богдан був першою дини тою в родині Сильвестра і Дайни Лепких, народився він у той час, коли Сильвестр тільки-но закінчив університет і прийняв сан священика. Молоде подружжя спочатку мешкало в гірському селі Глинкуватому на сьогоднішній Івано-Франківщині, та незабаром тесть Сильвестра одержав парафію у м.Бережани, і молодий священик зайняв місце у Крегульці.

Перші роки Богдана були безхмарними, та вже п’ятирічним хлопчиком пережив велике горе: раптом однієї ночі померли від дифтерії дві його молодші сестри і брат. Це дуже вплинуло на вразливу натуру Богдана, він і сам ледве вижив.

Перші уроки освіти і виховання у ширшому значенні цього слова майбутній письменник здобув у батьківському домі. Швидко – за одну зиму – навчився читати, писати й рахувати. Батько розповідав про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників, портрети яких висіли на стінах родинного будинку, старенька ненька родом з Наддніпрянської України співала чумацьких пісень, а від діда по матері Михайла Глібовецького, який замолоду був знайомий з Маркіяном Шашкевичем, допитливий хлопчина дізнався про давні часи, історичні події на Україні.

Домашній учитель Богдана, Дмитро Бахгаловський, знайомив його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам’ять багато віршів Т.Шевченка.

Між Бережанами та Поручином проходило життя Богдана-гімназиста, місто й село формували його характер і світогляд. Від селян від чув багато легенд та переказів про давні часи. Все це будило уяву підлітка, навіювало різні історичні асанації.

Коли Б.Лепкого віддали до бережанської так званої нормальної школи з польською мовою навчання, батьки перебрались з “цивілізованого” Крегульця до глухого Поручина, де, як жартома казали тоді, був кінець світу: далі дороги не було. Переселилися, щоб бути ближче до батьків по матері і сина. Перебування у Поручині, знайомство з людьми, їх життям, піснями, навіяло йому вірші “На святий вечір”, “На позиченій скрипці”. Після “нормальної” школи Б.Лепкий вступив у гімназію в Бережанах. Гімназія була польською, з класичним ухилом. Бережани були відірваними від центрів культурного життя. Але враження про Бережанську гімназію у Б.Лепкого не такі похмурі. В гімназії були український та польський хори. Щороку влаштовували концерти.

Українська література в гімназії спершу не викладалася зовсім, потім поставили викладення цього предмета на фаховий рівень.

Б.Лепкий почав писати дуже рано. Ще в ІІ класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона пропала. Згодом писав принагідно, на клаптиках паперу, на полях книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником.

Б.Лепкий вступив у Відні до Академії мистецтв, але навчання у ньому морального задоволення не принесло, він відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням. Став учасником студентського товариства “Січ”, брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми, близько зійшовся з майбутнім відомим фольклористом Філоретом Колессою, Михайлом Новицьким.

Далі Б.Лепкий переходить до Львівського університету, де рівень викладання був не такий високий, як у Відні. У Львові познайомився зі славетними співаками – Соломією Крушельницькою та Олександром Мишуною, композитором Остапом Нижанківським.

На ті роки припадає активна літературна творчість Б.Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями. На засіданнях студентського товариства “Ватра”. З 1895 року його твори починають усе частіше з’являтися на сторінках “Діла”, “Буковини”.

У 1895 році поет захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити.

Поїхав до батьків у Жуків, куди вони переселились з Поручина в 1891 р. Тут він задумав написати цілу низку віршів та оповідань “Мати”, “Кара”, “Небіжчик”. У Жукові знайомиться з І.Франком. Після закінчення Львівського університету (1895 р.) – знову Бережани, гімназія, де Б.Лепкий стає вчителем української і німецької мови і літератури.

Знайоме культурно-мистецьке середовище, близькість до батьківської оселі – все це створювало сприятливий клімат для творчості. Ціла низка віршів, оповідань “Стріча”, “Для брата”, “Дивак”, “В світ за очі” – результат кількарічного бережанського періоду.

І все ж рамки провінційного містечка Бережани, віддаленого і відірваного від центрів культурного життя були вузькими для Лепкого. Тому коли на початку 1899 р. у Кракові Ягелонському університеті було відкрито лекторат української мови і літератури, викладати ці предмети було запрошено Б.Лепкого. У 1900 р. сталась несподіванка, помер батько, треба було допомагати матері, що залишилась з