Серед цих п'єс — комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (написана 1827, опублікована 1840), яка за сюже-том і системою персонажів була попередницею гегелівського «Реві-зора», «Шельменко — волостной писарь» (1829), «Ясновидящая» (1830, не була опублікована через цензурну заборону). В задушливій ат-мосфері миколаївської реакції став сенсацією вихід у Москві комедії «Дворянские вьіборьі» (1828), в якій на списаних з живої дійсності фактах зловживань сміливо розкривалися характерні вади провінцій-ного дворянсько-чиновницького суспільства. Комедія набула широкого розголосу, понад тисячу примірників її розкупили в Москві за два місяці — успіх на той час винятковий. Появу «Дворянских виборов» реакція витрактувала як виступ загалом проти дворянства — основної опори російського царизму. Після прочитання комедії Миколою І вона була піддана суворій цензурній забороні, і навіть самому М. С. Щепкіну, якому 1836 р. друзі намагалися через О. С. Пушкіна виклопо-тати дозвіл на її постановку, не вдалося дати її у свій бенефіс.

Щодо жанрової структури всі ці комедії Квітки-Основ'яненка написані за застарілою вже, переважно класицистичною, хоча й онов-леною традицією, чим пояснюються, наприклад, намагання автора до-тримуватися єдності місця, часу й дії, обов'язкове протиставлення негативним персонажам позитивних, однозначність образів, вживання прізвищ-характеристик тощо. Ідеальні персонажі Милов, Твердов, Скро-мов, Достойнов, Благосудов — це раціонально сконструйоване, схема-тичне уособлення ліберально-просвітительських ідей письменника щодо вдосконалення суспільства й перевиховання панівних класів. У сати-ричному зображенні суспільних несправедливостей виявляється силь-ний реалістичний струмінь. Змальована в комедіях картина об'єктивно підводила до узагальнюючої думки про моральне падіння служилого дворянства, корупцію в чиновницько-поміщицькому середовищі, про-гнилість адміністративно-кріпосницького укладу провінції.

Передова критика відзначила оригінальний талант письменника, новизну й злободенність проблематики комедій, майстерне застосу-вання творчого принципу «писання з натури» при зображенні лиходіїв, вказала на принципове значення «Дворянских выборов» та інших кра-щих його комедій для російського літературного процесу. М. І. Надєждін, наприклад, наголошував у журналі «Телескоп», що їх автор «пішов шляхом, який ледве не заріс після Фонвізіна» (тобто, що дра-матург відродив і продовжив кращі традиції російської просвітительської сатири XVIII ст.) і що від його таланту «російська народна сцена може багато сподіватися». Бєлінський згодом назвав «Дворян-ские вибори», за їх спрямованість проти пороків панівного класу, в одному ряду з «Недоростком» Фонвізіна і «Горем з розуму» Грибоедова, а також відзначив, що в комедіях «Дворянские вибори, часть вторая, или Выбор исправника» та «Шельменко — волостной пи-сарь» відчувається пошук нового методу.

До 30-х років XIX ст. в новій українській літературі розвива-лися лише поетичні й драматичні жанри. В російському письменстві вже відчувалася тенденція до превалювання прози. На початку 30-х років з'являються «Повісті Бєлкіна» Пушкіна. Серед українських літе-раторів і читачів особливого резонансу набули гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831 —1832), в яких, як і в ряді повістей О. Сомова, А. Погорєльського, М. Погодіна, розроблялася українська тематика. В колах української інтелігенції активізувалися давні де-бати про творчі можливості української літературної мови,— тогочасне дворянство вважало її спроможною лише на гумористичні твори. Квітка-Основ'яненко, спираючись на досвід І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, а особливо на багату усну народну поезію, ство-рює українською мовою знамениту повість «Маруся» та ще ряд по-вістей і оповідань, які склали дві книжки «Малороссийских повестей, рассказьіваемнх Грыцьком Основьяненком» (книжка перша—1834, книжка друга—1836—1837; зберігся рукопис підготовленої письмен-ником третьої книжки). Тим самим він розв'язав цілий комплекс назрілих проблем літературного життя, переконливо продемонстру-вавши високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки серйозних психологічних тем у прозових жанрах, поклав початок розвитку нової української прози. Це було етапне явище в усій українській літературі, в розвитку її реалізму й народності.

Роль Квітки-Основ'яненка як зачинателя нової української прози відразу була відзначена на сторінках «Учених записок Московского университета» в захопленому відгуку О. Бодянського на першу книж-ку «Малороссийских повестей»: «Хвала пану Грицькові, який першим так сміливо й так мальовничо ввірвався на баскому українському коні в галузь нині всіма улюбленого розповідного роду...». Перша книжка українських повістей Квітки-Основ'яненка, за словами Бєлін-ського, відзначалася «високими літературними якостями, що йдуть від оригінальності предмета й оригінальності таланту» (І, 239). Ще ряд повістей та оповідань Квітки-Основ'яненка публікується в журналах та альманахах, повість «Козир-дівка» виходить у Петербурзі окремим виданням.

Ці повісті та оповідання були дальшим кроком української і всієї вітчизняної літератури до «народної теми», до світу життя трудів-ника. В них широко виводяться — як центральні, головні позитивні герої—люди хліборобської праці, тобто представники переважаючої ча-стини суспільства, яким до цього часу відводилося мало місця в сві-товій літературі і які зображувалися переважно в гумористичному плані.

Українські прозові твори письменника швидко набули широкого суспільного резонансу. Вже 1838 р. «Современник» відзначав майстер-не, талановите зображення українським письменником простого на-роду: «Між сучасними творцями повістей автор, що взяв собі ім'я Грицька Основ'яненка,— без сумніву, один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки. Природа наділила його такою тонкою спостереж-ливістю характерів, дивностей і всіх сторін життя, що прекрасне на-роджується під його пером без найменшого зусилля... Зображуючи простонародний побут — цей камінь спотикання для найщасливіших письменників, він риси не внесе зайвої і жодним словом не зашкодить звабленню» '. Захоплено відгукнулися про Квітчині твори з народного життя та про його реалістичний підхід до зображення простого народу «Отечестзеннне записки», які зазначали, зокрема: «Дві-три особи з простого побуту українців,— постаті зовсім невизначні ні за своїм становищем у суспільстві, ні за складною інтригою, в яку замішані, ні за претензіями на вищі