голову, рот роззявив, аж горлянку видно, очі вилупив та руками знай розмахує, щоб то піймати та вдержати пана сотника, що полетів, як гусак»); тут і введення персонажів в анекдотичні ситуації, запози-чені з фольклорних сюжетів (Пістряк, як і персонаж народних анек-дотів про помилку в лічбі, не може долічитися одного козака; епізод з Пістряком і молодицею, чоловік якої, несподівано повернувшись додому вночі, застає в своєї жінки «чорта» в образі Пістряка).

Забрьоха й Пістряк з повісті Квітки-Основ'яненка багато чим цілком сучасні його добі по суті й формі вияву своєї експлуататор-ської психології, бездуховності існування, в їх користолюбстві, позбавленості позитивних громадянських ідеалів. Звичаї сучасної адмініст-ративно-панівної верхівки пізнавалися в отому генеалогічному прин-ципі зайняття сотником своєї посади, в його байдужості до бідування народу, в його бундючному, а то й класове ворожому ставленні до підлеглих конотопців, експлуататорському егоїзмі, який межує із зло-чином (на подяку відьмі, яка обіцяє одружити сотника з хорунжівною Оленою, він готовий або Конотоп спалити, або конотопських ді-тей винищити). Письменник робить і прямі виходи на сучасність, наприклад, таким своїм узагальненням: «А се вже звісно і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший і знай дметься, мов шкураток на вогні».

Кращі з сентнмснтально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка— повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов». Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сіль-ська дівчина. Близько до них стоїть велике оповідання «Перекоти-поле».

Ідейну основу повісті «Маруся» (1832) становить реальний жит-тєвий конфлікт соціально-побутового змісту: на перешкоді до одру-ження двох закоханих стоїть загроза страшної миколаївської солдат-чини— перспектива важкої двадцятип'ятирічної солдатської служби для нареченого і злиденної долі жінки-солдатки для нареченої. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, зна-ходячи для подолання героєм перешкоди майже казкового «помічни-ка»— нереально доброчинного хазяїна, який обіцяє героєві за чесну одно-, дворічну роботу знайти замість нього «найомщика» в солдати.

Прагнучи оспівати кращі духовні якості українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність україн-ської літературної мови на народній основі, Квітка-Основ'яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно багатих простих людей, свідомо ідеалізованих письменником-гуманістом. На фабулі та образах твору позначилися мотиви народних пісень-балад та дівочої пісенної лірики. Сюжет повісті — опоетизована історія чи-стого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з мі-ських ремісників Василя, що закінчується трагічно. Особливо приваб-лює «Маруся» поезією внутрішнього світу героїні. Головні персонажі уособлюють ідею про високі людські достоїнства простого трудового

народу. Щоправда, письменник, ідучи за традиціями сентименталізму, наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною враз-ливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханим.

У вступних дидактичних сентенціях і в деяких рисах героїв по-вісті виявились консервативні елементи світогляду Квітки, дворянсь-ко-ліберальна обмеженість його поглядів на становище селян у крі-посницькому суспільстві. Так, до найголовніших достоїнств персона-жів письменник відносить і їхню релігійність, смиренність перед бо-гом та владою. Зразком для наслідування виводиться Маруснн бать-ко Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, однак нібито завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, моральне задоволення й повний достаток у господарстві.

Незважаючи на певну сентиментальну ідеалізацію, в повісті про-ступає й сувора правда про соціальне лихо тих часів — жахливу цар-ську солдатчину, трагічну долю жінки-солдатки та її дітей, беззахис-ність сироти.

Новаторським досягненням автора повісті є показ людини пра-ці, відтворення трудової діяльності хлібороба, яка майже не знахо-дила відображення в тодішній літературі. Значне місце в ідейно-ху-дожній системі твору займає поезія сільських звичаїв.

Читачі й преса сприйняли «Марусю» з захватом. «Ми не спро-можні висловити тієї насолоди,— писав у рецензії Бєлінський,— з якою прочитали її. Загальне захоплення публіки, одностайні похвали . всіх журналів цілком виправдують враження, яке справила на нас ця чудова повість» (III, 52). Великий критик особливо цінував «Ма-русю» як поетичне відображення України: «Саме цей герой і стано-вить усю принадність, усю поетичну чарівність повісті» (III, 54). «Маруся» була першим твором української літератури, який здобув ши-роке естетичне осмислення в Бєлінського. Теоретик реалізму, крім по-зитивних якостей повісті, справедливо відзначив і недостатню індивідуалізованість персонажів та риси застарілого вже сентименталізму.

У повістях Квітки-Основ'яненка, написаних після «Марусі», про-стежується тенденція до рішучого розширення суспільно-соціального фону, до більшого заглиблення в суспільно-історичні обставини, до ширшого показу причинової залежності формування характерів від со-ціально-побутових умов. На творчому розвитку письменника видно, як українська повість та оповідання проходили ідейно-естетичну ево-люцію від побутописання до поглиблення концептуального соціоло-гізму, до глибшого розуміння соціального як характерологічного за-собу реалістичного зображення людини й середовища.

Ідучи від власних життєвих спостережень, розвиваючи напрям на демократизацію естетичного ідеалу, Квітка-Основ'яненко створює в повісті «Козир-дівка» (1836) новий для української літератури, соці-альне й реалістично більш окреслений образ вольової, рішучої, спов-неної почуття людської гідності селянської дівчини Івги, яка переборює несправедливості експлуататорської влади й суду і вирятовує з в'язниці свого нареченого бідняка-сироту Левка, скривдженого ба-гатіями та представниками влади й несправедливо засудженого до заслання в Сибір. У попередній світовій