літературі дещо схожий мо-тив — селянка виручає з в'язниці свою сестру — розроблявся в «Едінбурзькій в'язниці» (1818, російський переклад 1825) Вальтера Скотта. Квітка-Основ'яненко в рішучих діях Івги, в її ставленні до «п'явки людської» писаря з усім його «родом поганим писарським», до здирців панів-«судящих», винних у тому, що «бідний пропада»,— показує за-родки пробудження соціальної свідомості й громадянської активності в простої української жінки, громадянський виступ на захист іншого, кривдженого владою й судом. В ідейному спрямуванні твору вагоме місце займає викривальне, уїдливо-сатиричне зображення судді та ін-ших «судящих», справника, голови, писаря, зрештою дії всієї адміні-стративно-судової машини повіту, а почасти й губернії проти бідняка. Реалістична логіка розвитку подій порушується в кінці повісті фік-тивною щасливою розв'язкою в дусі просвітительсько-сентименталь-ного «торжества доброчесності» — введенням ідеалізовано-зразкового представника вищої влади, «доброго» губернатора, який по-батьківськи в усьому допомагає Івзі та Левкові й рішуче розправляється з вину-ватцями заподіяних їм кривд. У повісті проводилася думка про те, що проста людина може домогтися своїх прав лише наполегливою боротьбою за них.
Вищого рівня реалізму письменник досяг у повісті «Сердешна Ок-сана» (1838), де розробляється злободенна в ті часи тема — зведення паном дівчини-селянки. В багатьох російських «повістях із спокушан-нями», що з'явилися після «Бідної Лізи» Карамзіна, тема кохання дворянина й селянки трактувалася в плані «неприродності», ненор-мальності такої «спілки» представників різних станів. Аналогічне ро-зуміння цих стосунків виявляв і Квітка-Основ'яненко в спеціально присвячених їх показу повістях «Сердешна Оксана» та «Щира любов». Частину вини за життєву драму покритки Оксани він перекладає на саму героїню, яка, мовляв, порушуючи узаконені норми станового по-ділу, прагнула перейти в інший, вищий стан, що й сприяло зближенню її з паном офіцером. Однак, акцентуючи на соціальній природі роз-бещеності капітана, па його суто панському ставленні до «мужички» Оксани, письменник трактує основну колізію як безкарне насильство й знущання типового представника гнобительського класу,—з його розбещеною мораллю та панськими правами й можливостями,— над безправною, беззахисною селянкою. Важливе значення для надання повісті саме такого, соціального, ідейного спрямування має епізод, коли капітан з позицій свого офіцерського становища наказує сіль-ській владі — голові «розквартирувати» його на постій в Оксанину хату; особливо ідейного навантаження письменник надає своєму лі-ричному відступу-узагальненню: «Оксано, Оксано! якби ти більше панів знала.., ти б з першого слова відбігла б від нього, як від лихої
години... Не диво їм одурити селянку... вони... гублять тих, що їм піддасться». Соціальний зміст конфлікту повісті Квітка-Основ'яненко підкреслює в листі до Шевченка від 23 жовтня 1840 р., протистав-ляючи свою «Сердешну Оксану» і Шевченкову «Катерину» тим тво-рам, де з наміром полоскотати нерви невибагливої «читаючої публі-ки» показують, «як який живжик одурив джинджигилясту панянку, що боялася і на людей дивитись, а тут... треба колиску дбати».
Описуючи позбавлення багатіями і владою Оксанииої матері Векли її землі й господарства, письменник одним з перших порушує питання про тогочасну правову нерівність жінки.
Майстерне відтворення соціальної психології героїв, аналітичне зображення суперечливої динаміки внутрішнього світу Оксани, розвитку її індивідуального характеру, прагнення письменника до крити-ко-аналітичного розкриття сенсу реальних суспільних закономірно-стей — усе це свідчить про появу в художньому методі Квітки-Основ'яненка зародкових ознак критичного реалізму. Обмежується реалізм повісті публіцистичним моралізаторством релігійного забарвлення в ди-дактичній вступній частині, яку з осудом процитував Бєлінський у своїй рецензії на альманах «Ластівка» (1841), де була вперше надрукована «Сердешна Оксана».
У повісті «Щира любов» (1839) соціально-моральна проблема мож-ливості «нормального» кохання та шлюбу селянки й дворянина роз-в'язується в плані заданого просвітительсько-класицистичного «торже-ства обов'язку над почуттям», здорового глузду — над серцем, однак з цілком реалістичною мотивацією відмови Галочки офіцерові-поміщику Семенові Івановичу: розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло, і шлюб з нею прирік би Семена Івановича на повсякчасне моральне страждання. Головні персонажі повісті, як і в «Марусі», позначені рисами сентиментальної ідеалізації. Вищий порівняно з «Марусею» рі-вень реалістичної майстерності письменника виявляється в психологізовано-динамічній портретній характеристиці героїні, в наділенні її якостями активного волевиявлення, у зображенні внутрішніх психоло-гічних КОЛІЗІЙ.
Показово, що головні позитивні герої українських сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — трудящі люди гіркої, дра-матичної або й трагічної долі (Маруся, Василь, Івга, Левко, Оксана, Галочка, Трохим з «Перекотиполя»). Це мало важливе значення для реалістичного відтворення в літературі справжньої долі людини-хлібороба. Вперше в українському письменстві Квітка вивів — як голов-ного позитивного героя твору — трагічний соціальне окреслений образ селянина-бідняка (Трохим у «Перекотиполі»). Герой, подібний до злидаря-невдахи Трохима, дістане широке, поглиблене зображення в повісті «Антон-Горемика» (1847) Д. В. Григоровича. Характерно, що ці Квітчині персонажі (крім Івги й Левка) не досягають особистого щастя.
Від близького до сентименталізму й народної пісенності зображен-ня «сердечних переживань» у «Марусі» Квітка приходить до спроби реалістичної психологізації центрального характеру і виявлення та аналізу соціально-психологічних пружин фабульних ситуацій у «Сер-дешній Оксані».
Орієнтація Квітки-Основ'яненка як автора сентиментально-реалі-стичних повістей на народнопісенну лірику надавала його прозовому стилю лірично-поетичного забарвлення, що на багато десятиріч ви-значило характерний стиль української прози.
Спираючись на досвід І. Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне — на особисті спостереження («Я собрал главних здешних характеров несколько»,— свідчив письменник), Квітка-Основ'яненко створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці» (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одру-женню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше в українській літературі спе-ціально