Співають ідучи дівчата

А матері вечерять ждуть

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає

Дочка вечерять подає

А мати хоче научати,

Так, соловейко не дає

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх

Сама заснула коло них

Затихло все тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Таке життя простої людини, яка народилася на цій землі, під цим небом, нікого з цієї землі не витіснили, нікого в Сибір на загибель не вивезли, нікому кривди не зробили, ніколи нічиєї межі не перекручували, ні під Варшаву, ні під Москву не ходила, витворила могутню хліборобську культуру, яку пізніше відкриє.

Вікентій Хвойка і назва трипільського і початок якої відсутній до 4000 літ перед Христом, а Іван Кузич-Березовський відсуває на 25000 літ після закінчення обледеніння нашої землі... Та оте життя простої української родини, яке воно далеке від крові, від кривд, від умертвіння цілих областей нечуваним голодом. нечуваними жорстокостями...

Таку ідилію селянської родини я пережив і ніколи її забути не зможу.

В Шевченковому "Кобзарі" майже не залишилось текстів не покладених на ноти. Кожен український композитор намагався і свою лепту внести в пісенну Шевченкіану. Ніхто їх до цього не заставляв, як заставляли співати фальшиву славу кривавим деспотам большевицького терору і злочинній комуністичній партії.

Ви, знавці світових літератур, чи можете привести приклад чогось подібного з тих літератур. Чи виспіваний так Міцкевич, чи Пушкін, чи Гете, чи Гейне?

Прометей - це був за грецькими переказами герой, що відважився переступити заборону богів, викрасти і передати людям вогонь, якого до того люди не мали. Він знав яка кара чекає його за непослух богам, але він іде на ту жертву, бо бажання зробити добро для нього сильніше за страх.

За горами гори, кригою окуті

засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Щодень Божий довбе ребра

Й серце розбиває

Розбиває та не вип’є

Живущої крови, -

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша

Не вмирає воля

І неситий не виоре

На дні моря поле

Не скує душі живої

І слова живого

Не понесе слави Бога

Великого Бога.

Геройське в Шевченка - Прометея проявляється постійно вже в Шевченка - Кобзаря. Мало не кожна сторінка Кобзаря містить хвалу козацької слави, похвалу геройству, безстрашності в змаганні за народну Правду.

Геройство Прометея зроджує мучеництво, що його разючий образ дає поет в "Неофітах", змальовуючи своїм словом первісних християн, Шевченко постійно має на думці український народ і самого себе на хресті: Шевченко вертається до матері Алкіда.

Стремглав повісили святого

Того апостола Петра,

А неофітів в Сіракузи

В підземнії страшнії узи

В кайданах одвели. І сих,

Твій син Алхід, твоя дитина,

Твоя єдиная родина,

Любов єдиная твоя,

Гниє в неволі, у кайданах.

А ти, прескорбная, не знаєш,

Де твій тікає пропадає!

Ідеш шукать його в Сибір,

Чи теє ... в Скіфію. І ти ...

І ти одна ти? Божа Мати,

І заступи нас і укрий!

Нема сімї, немає хати,

Немає батька, ні сестри,

Щоб незаплакані ходили,

Не катувалися в тюрмі

Або в далекій стороні...

Чи довго так діялось і в нас, коли матері вистоювали годинами під воротами тюрем, щоби передати передачу. Мучеництво Шевченка почалося далеко перед його засудом і засланням. Воно було головною нашою присумної пісні цілого життя. Воно почалося відразу, коли Шевченко став сиротою.

І золотої, і дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої.

А іноді така печаль

Оступить душу, - аж заплачу

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі:

Мов одірвалось од

Одне однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині

Мені здається, що це я

Що це та молодість моя

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі

Святої воленьки!

Знаходячись в царській тюрмі Шевченко молиться:

Дай дожити подивитись,

О, Боже мій милий,

На лани тії зелені

І тії могили

А не даси, то донеси

На мою країну

Мої сльози: бо я, Боже,

Я за неї згину.

Не місце тут нам зупинятись над стражденною біографією Шевченка, лише нагадаємо, що прожив поет 47 літ з них 24 роки був кріпаком, 10 років на засланні, три і пів року під постійним доглядом поліції і тільки 9 місяців жив як вільна людина!

Він мав повне право сказати до всіх нас: "Молись! Молися сину, за Вкраїну його замучили колись".

Ті кілька штрихів, що накреслили ми в попередніх думках це є основними не тільки з огляду на нашу сьогоднішню тему, не є вони основними і стосовно думки, яку висказали про нього його друзі Кирило-Мефодіївці висловлюючись про Шевченка, як про світильник посланий Україні небом.

На землі шляхів, коли Ізраїль сходив на маківці, коли забував про основну заповідь нести ідею єдинобожжя, забуваючи, що він, саме він! призначений, як знаряддя Проведіння по спасенню людства від загибелі, на яку прирекли себе перші люди, забуває Єдиного Правдивого Бога і склоняється до почитання неправдивих босів - цьому народові небо посилало пророків. Завданням пророків не було, як звичайно думають, прорікати майбутнє, як Нострадамус, чи наш Глоба. Основним завданням пророків було Єхамекцій народ, вказати його помилки, вказати правдивий шлях, йдучи по якому народ Ізраїлю виконає своє призначення. Пророки посилались Ізраїлеві в найгарніші хвилини його історії.

Початок ХІХ століття для України якраз характеризувався саме таким історичним періодом. Пригнічений самодержавством, кріпацтвом, намаганням Московії цілковито знищити український народ як окремий етнос - Петро І перейменовує Московію на Росію. Таким чином нашу назву Русь було нам пограбовано. нашу історію нам вкрали, нашу столицю, наш святий Київ, почали вважати "матір’ю городів руських". Не матір’ю колишньої Русі, а матір’ю нового утворення, що почалося з Суздаля, а потім невеликого села