Світ незбагненний здалеку і зблизька.

Ти дома - тільки в невідомості.

Ще кожен вірш, як перше "ма".

Це так природно - музика і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Декларується ідея окремішності "я":

Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.

Говорячи про естетику лексем з не-, звичайно ж не можна оминути увагою концептуально наванта-женого поняття неповторності, яке не тільки вписується в аналізовану мікрогрупу, а й синтезує найважливіші ідеї, що структурують ієрархію поетичної моделі світу, вибудувану на підвалинах заперечення повторного, звичного. Світ, час, в якому протікає буття, - неповторні:

Усе святе, усе неповториме...

І неповторність кожної хвилини

Шукає шлях від болю до перлини.

Індивідуальна свобода - це неповторність:

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Всі інші хай проходять мимо,

аби в повторах не згубить

одне,

своє,

неповториме...

Кохання - поза межами повторного, звичайного:

Любов неповторна

моя валторна...

Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".

Чи ж неповторне можна повторити?

І нарешті Поезія, що вбирає в себе Світ і Слово (що одночасно є не-словом):

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Поезія Ліни Костенко - справжня, неповторна в найглибшому сенсі цього слова.

Заключне слово

Історичні асоціації, багатство яких вирізняє поезію Ліни Костенко, а також діапазон моральних роздумів, окреслюють важливий для лірики 60-70-х років спосіб мислення, протиставлення культури і традиції процесам, які відбувалися у сфері офіційного культурного життя. Спротив тоталітаризмові, пере-конання, що поезія для духовності народу є важливою засадою його існування, що за нею - одвічна правда, бо поезія висловлює те, що в інших формах уже заглушене, задушене, - споріднює поезію Ліни Костенко з моралістикою Неслава Мілоша. Пов'язуючи минуле з сучасним, поетеса розширює часопросторові площини. Важливим є також переплетіння традицій: національної, міфологічної, історичної. Компонуючи їх майже як дослідник, авторка "Неповторності" апелює до етики, а якщо не може сказати чогось упрост, прямо, то вдається до іронії. Іронічну позицію вживає щодо сучасності, щодо безоглядних досягнень науки, які людина використовує проти себе, щодо техноло-гічного баласту, що веде до обездуховлення І гедонізму. Ліна Костенко захоплена гуманістичними ідеями - одна з важливих рис поезії шістдесятників,

- які трактує як спосіб протистояння холодному технологізмові й глухоті сучасної епохи. Духовне життя може існувати тільки в просторі вільної культури, де повторюваність і змінність виступають чинниками єдиного ненормованого процесу обміну, перетво-рення, наслідування, творення. Загальне й індиві-дуальне в літературному процесі має виступати як особлива єдність вибору й комбінації. Але справжня поезія це не тільки стиль, уміло підглянута манера, інтелігентно виспівана ідея. Це також, а може, передовсім, відвага заглянути в майбутнє: "слух майбутнього - абсолютний". Неповторність і відвага є мистецьким і життєвим девізом Ліни Костенко. А ще

- вірність собі, непокірність. Ліну Костенко характеризує енергійне простування проти течії, право на збереження власної індивідуальності у творчості під тиском ідеологічної машини, уміння брати з великої європейської традиції найцінніші вартощі без епігонства. Неповторність Ліни Костенко радше духовна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучасній літературі - сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних рис поетеси, яка ніколи не ступала стоптаними стежками і вперто прагнула до вироблення власного, притаманного тільки їй стилю. Ліричне "я" поезії Ліни Костенко змагається з історією, порушує моральні проблеми, що стоять перед людиною XX століття, замислюється над жорстокістю цієї епохи, Ідо так брутально топтала будь-які вияви гуманності й водночас була сповнена гуманістичними ідеями. Найважливіша пам'ять (історична, особиста, родинна) полягає в тому, щоб не загубити чогось важливого в процесі побудови власного трибу життя. Поетеса, засвоївши уроки Тараса Шевченка, мовчазно, в щонайвищих алюзіях виспівала пісню про голод, про репресії проти української Інтелігенції, і, з другого боку, увібрала досвід чудового

світу середземноморської культури з перспективи України, відгородженої від Європи політичною завісою. Звідси така важлива здатність поетеси виражати власний досвід у суперечностях і розтерзаності свого часу без лакування й полірування. У поезії Ліни Костенко індивідуальний стиль змагається зі стилями культури, вразливість творчої індивідуальності - з ідеями епохи, біографія - з історією. Поетеса, яка не все могла висловити, виспівати, усвідомлює, що з нею завжди залишаються іронія або мовчання. І ці дві останні цінності, які відсилають нас до її біографії і прикмет індивідуального стилю, вона зберігає як незаперечну печать власної неповторності.

Список викорисаної літератури

1.Брюховецький В.С. Ліна Костенко. Київ “Дніпро” .1990 р.

2.Журнал Дивослово. 2001 .3.

3.Ф.С.Кислий. Українська література.