небо” повість дещо не звична у творчості Романа Іваничука, певною мірою експериментальна. Поетика її ґрунтується не на оповідності, а на інтелектуальному самовияві персонажів. У процесі полемічно загострених діалогів окреслюються герої-антагоністи, дію рухає постійне поглиблення протистояння між ними. Внутрішня контрастність виступає як основний структурний принцип твору, де кожне з понять, що складають ідейний комплекс повісті, має свого антипода, виявленого прямо або підтекстом:
“сьоме небо” сприймається не лише як втілення висоти, недоступності чи спостережного пункту для вироблення стратегії дії, а й як “Мертвої зони”, бездіяльність; кров, що їх несе з собою фашизм (першою жертвою стає малий
Василько), контрастують з фривольністю старої галицької пісні “Бо війна війною”, яку наспівує Мирон і мотив якої проходить через увесь твір;
Новела “Байкал “ не випадково вписується в загальний задум повісті “Місто” і циклу “На перевалі”: вона є моментом зв’язку між ранішніми і теперішніми новелами Романа Іваничука. Психологічна напруга нових творів прозаїка, яка поставила на місце перебігу зовнішніх подій і логіку характеру, викликала значні зміни в поетиці автора.