Ця бібліотека люб'язно подала музеєві ще низку адрес бібліотек Західної Європи, де можна здобути додаткові матеріали та рецензії на збірку «Pro bono publico».

Німецька державна бібліотека (Берлін) обіцяла зробити 8 мікрофільмів з рецензій в гамбурзькій, дрезденській, вісбаденській та ессенській газетах, в газетах, що виходили в Франкфурті-на-Майні, в «Швабській хроніці» тощо.
Одержано мікрофільми з національної бібліотеки Страсбурзького університету (Франція). Це рецензія, яку було опубліковано в газеті «Strassburger Burger zeitung» від 30 жовтня 1909 року.

Розшук рецензій в інших країнах продовжується.
Надзвичайно цінною є знахідка, яку нещодавно одержано від Славістського інституту з міста Мілуокі (Штат Вісконсін, США) з копією автобіографічного листа Михайла Коцюбинського. Цей лист був адресований польському перекладачеві творів письменника, що вийшли у 1906 році у Бродах під ініціалами «N.M.». Окремі автобіографічні місця з цього листа, датованого 18.XI.1906 p., особливо цікаві. «Нащо Вам здалася моя
життєпись, — пише М. Коцюбинський. - Про се нічого не пишете — і я не знаю, в якому об'ємі давати Вам її?

В кожному разі думаю, що я не така значна особа, аби моїм життєм цікавилися люди, через те подаю Вам, на Ваше жаданнє, тільки деякі дати.
      Родився я 5 вересня ст.ст. 1864 р. на Поділлі, в м. Вінниці, в родині урядовця. Батько мій походив з давнього боярського українського роду, і симпатії до всього українського були доволі тривкими в нашій роди ні. Перші дитячі роки пройшли для мене під впливом моєї матері, до якої я був подібний своєю психічною організацією. Ще на 8-9 році життя почав я складати українські вірші, подібні до народних пісень, а на 12-13 році, під впливом творів Марка Вовчка і Шевченка, зробився цілком свідомим українцем. Сей період життя найбільш для мене важний, бо взагалі тоді і відбувся найбільший перелом у моїм світогляді. З за надто релігійної дитини я став атеїстом, начитавшись Фейєрбаха, а відтак соціалістом. Визвольний рух у Росії захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком - і я ходив «у народ», займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція - і скільки себе пам'ятаю, усе був під ласкавим доглядом її, а часто-густо мав великі неприємності, ревізії, причіпки і заборону служити і навіть приватно заробляти на хліб.

А тут ще сталося так, що батько, лишившись без посади, заслаб і скоро помер, і у мене на руках, у дев'ятнадцятилітнього хлопця, лишилась велика родина. Мати осліпла. Настала біда. Я став невільником обов'язків, чорним волом своєї родини при дуже поганому стані здоров'я. Мусив заробляти лекціями, бо служити невільно було, і то потай, щоб не довідалась поліція. На 26-ому році життя р. 1890 надрукував першу пробу пера у «Дзвінку». Що писав далі - самі знаєте. Року 1892 удалось мені якимсь чудом попасти на службу в Бессарабію, де я служив у науковій філоксерній комісії в Міністерстві рільничому. Року 1895 перевівся на таку ж службу на південь Криму. 1896 року застудився і тяжко заслаб, через що мусив покинути посаду і переїхати на службу в Чернігівське земство, але урядова адміністрація не пустила мене в земство, через що я переїхав до м. Житомира, де якийсь час видавав газету «Волынь». 1898 року повернув до Чернігова на земську службу, де і досі служу. Керую сільськогосподарською статистикою.

Пишу мало, рідко коли буваю задоволений з того, що написав. Поки обдумую - все таке гарне, яскраве, прозоре і повне життя, а коли берусь за перо — все ви ходить таке мізерне, бліде, неінтересне. Самокритика у мене дуже гостра. Коли б можна було процес творчості обмежити лише уявою — я був би самою щасливою людиною. Читаю багато і добре знаю європейську літературу — ото Вам і все, може, занадто багато, більш, ніж варто сказати про себе.

Останнім часом музеєві вдалося одержати з Шведської королівської бібліотеки у Стокгольмі мікрофільми з 17 листів письменника до відомого прогресивного шведського вченого, славіста і перекладача творів Коцюбинського на шведську мову Альфреда Єнсена.

Це листування розпочалося після відвідання Єнсєном Чернігова в 1909 році і особистого знайомства з автором «Фата Моргана».
Дружбу діячів культури двох народів поглиблювали спільні літературні інтереси, які зв'язували їх як автора і перекладача. Альфред Єнсен, читаючи в оригіналах твори Михайла Коцюбинського (він володів українською мовою), переклав у 1909 році на шведську мову, оповідання «На віру» та «Дорогою ціною».

В фондах музею М. Коцюбинського в Чернігові також зберігається 28 листів (оригіналів) А. Єнсена до письменника.

Це обопільне листування охоплює 1909-1911 роки та в основному стосується тих літературних праць, які вони писали в той час.
З листів дізнаємося, що Єнсен читав українського письменника не тільки в оригіналі, а й у перекладах на чеську, німецьку, російську мови, які дарував йому М. Коцюбинський.

В свою чергу шведський вчений надсилав Коцюбинському свої праці, зокрема монографії, розвідки, брошури. Серед них переклад шведською мовою поеми Адаама Міцкевича «Пан Тадеуш», розвідку про твори Т. Г. Шевченка, нарис про Полтаву, «Українські емігранти в Швеції», «Орлик в Швеції» та багато інших праць з дарчими написами автора, які прикрашають експозицію музею М. Коцюбинського.

Михайла Михайловича дуже цікавили відгуки шведської преси на вихід у світ збірки його оповідань вперекладі шведською мовою. І Єнсен люб'язно надіслав йому ці рецензії. Вони зберігаються у фондах музею.