В кожній наступній оповіді Д.Чуб прагне зацікавити читача, розкрити для нього нові риси особистості Шевченка. Скажімо, у новелі “Пригоди, дотепи, кмітливість” міститься добірка анекдотичних ситуацій, байок з життя великого Кобзаря. Зі спогадів І.Сошенка, О.Чужбинського та Д.Клеменсова автор відібрав кілька цікавих історій. До них ввів витівки під час студентських років (випадок з гусаком), розважання під час заслання (випадок з карикатурою). Зрозумілим є прагнення показати колоритне оточення поета, його невичерпну життєву енергію, здатність жартом переборювати негоду долі. Так у жартівливій манері Д.Чуб виявив неабияке обдарування.
В есе “Живий Шевченко” належну увагу приділено любові Кобзаря до дітей. Автор справедливо наголошує, що “діти … завжди були предметом його любові й радості. Діти теж його любили безмежно”. Він не мав своїх дітей, хоча ставився до чужих, як до рідних. Важка недоля не зробила його серце черствим. У розділі “Шевченко і діти” Д.Чуб яскраво ілюструє любов поета до дітей. На жаль, автор не ввів у текст твору ряд цікавих і хвилюючих мозаїчних епізодів про спілкування Шевченка з дітьми різних національностей.

Замальовка “Знання мов, улюблені книжки, письменники” присвячена творчим і особистим взаєминам Шевченка з українськими, польським і російськими митцями. Та якщо автори радянських біографій поета, боячись звинувачень в націоналізмі, віддавали перевагу російському впливу на Шевченка, то Д.Чуб навпаки намагається повністю вивільнити великого Кобзаря з під цього впливу. Особливо чітко це спостерігаємо в наступній частині “Любов до України і ненависть до ворога”. В самій назві закладено певний сенс - ворог в однині мав значити Росію.

Ми вважаємо подібні перегини невиправданими. Звичайно, національні питання ніколи не були простими, особливо в стосунках українців з росіянами, але проводити між ними непримиримі кордони навряд варто. Необхідно знайти той розумний баланс, виходячи з поміркованих позицій підійти до ставлення Шевченка до російських і польських митців, серед яких були прихильники й вороги його таланту. Якщо, скажімо, В.Бєлінський був явним противником поета, то М.Чернишевський, хоча й не виявив повного розуміння патріотичних позицій, висловлював повагу до Кобзаря. Д.Чуб подає, на жаль, чорно-білу картину без відтінків, що вже само по собі не є художньо виправданим.

В цьому питанні ближчий до історичної правди відомий письменник і дослідник з української діаспори Василь Барка. У монографії “Правда Кобзаря” (Нью-Йорк, 1961) він писав: “…Знаходилися серед російської громади однодумці його, справжні світочі творчої думки і протестанти проти москалізму. Передусім - митець, що був найсвітлішою постаттю для молодого Шевченка, вчителем його, духовним батьком і захисником… Поет звав його: “Карл Великий”; то маляр Карл Брюллов”.

Окремо пише Д.Чуб про патріотизм Шевченка. Д.Чуб все таки не уникає певної “міфологізації”: “можливо, це викликано й тим, що, скажімо, Шевченко - національний символ України, в свідомості багатьох поколінь він значить куди більше, ніж просто поет і художник” . Хоча, тут він свідомо протиставляє себе радянським шевченкознавцям: “патріотизм і боротьба проти Росії за вільну Україну - це складова частина життя і творчості Т.Шевченка. Та не так його хотять показати сьогодні підсовєтські критики”. В площині національних взаємин Д.Чуб спростовує твердження про те, що поет зрікся України, написавши ряд творів російською мовою. Це він доводить на прикладі перекладу російською мовою поеми “Слєпая”, яку Шевченко свідомо не друкував за свого життя.

Документальна новела “Улюблені пісні” найменша в творі Д.Чуба. Та вона насичена важливими спостереженнями. До найулюбленіших пісень поета належали “Зіронька”, “Тяжко-тяжко в світі жити” та деякі інші. Талант Шевченка виявився не тільки у вмінні писати і малювати, але й в гарному співі. До того ж співав він з великою проникливістю, захоплювався предметом свого співу.

Замальовка “Арешт поета” відтворює події 5 квітня, коли Шевченко поспішав на весілля М.Костомарова, де мав би бути старшим боярином, але його заарештували на переправі. Цим розпочалися довгі роки неволі. Причини арешту й самого суворого покарання поета в його образливих поетичних випадах проти царської родини, за гроші якої його було звільнено з кріпацтва. Та Д.Чуб наполягає на ідейній участі Шевченка в діяльності Кирило-Мефодіївському братстві. Вже в наступних оповідях “На шляхах неволі”, “Полювання на тигра” і “Шевченко на сцені” в хронологічній послідовності автор подає роки заслання поета, вказуючи на негативні й зрідка позитивні моменти цього періоду. Важко переживав поет не скільки фізичні страждання, скільки духовний гніт.

Одна з особливостей обдарування Д.Чуба полягає в тому, що він вдало вибудовує матеріал у своїх історичних новелах. Виграшним виявився ракурс динамічного розгортання подій, чого не так легко досягти, коли справа йдеться про загальновідомі документальні речі. З цього погляду варта уваги замальовка “На крилах слави”. Тут представляється Кобзар дещо в незвичному для нього стані: “У Петербурзі наш поет скоро стає модною постаттю. Старі й нові друзі, земляки й чужинці - вся петербурзька еліта шукає знайомства і приятелювання з Шевченком”.

Важко собі уявити метаморфози життя, що, як на хвилях, то опускало, то піднімало поета.
Та незважаючи на те, що він був оточений увагою з боку найвидатніших людей того часу, серце його було в Україні. Особливо хвилююче Д.Чуб зображує останню подорож Шевченка в Україну. Це було повернення не тільки