Але, наскільки мені відомо, Гординський не залишився у Франції, він повернувся до Львова…—

Так, у 1931 році Гординський приїздить до Львова і в чемоданах (це було справді так) привозить свої роботи й картини видатних художників-парижан: Пікассо, Дерена, Дюффі, Маріо Тоці, Северіні, Шагала, Леже. Потім разом із відомим львівським графіком Ковжуном організовує в Національному музеї у Львові велику художню виставку під егідою новоствореної Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), яка почала декларувати себе як організація, що шукає нових сучасних форм вираження. Гординський був її ідеологом та натхненником і фактично формував естетичні принципи АНУМу. Відтоді й аж до 1939 року АНУМ провів на Західній Україні десять великих виставок, у яких Гординський брав участь не лише як художник, а й як мистецтвознавець — створював каталоги і писав до них вступні статті. Тоді разом із Ковжуном художник захопився книжковою графікою. Крім того, тут, у Львові, він стає і одним із провідних поетів — поруч з Богданом-Ігорем Антоничем, Богданом Кравцівим та іншими. Елементи символізму, неоромантизму перемежовуються в його творчості з неокласицизмом. Ввібравши в себе естетику французьких поетів-символістів, згодом він почав тяжіти до поезії Рильського, Бажана, Зерова. Тоді ж Гординський проявив себе і як чудовий мистецтвознавець. Він стає редактором створеного АНУМом високопрофесійного журналу «Мистецтво», а також редактором літературно-мистецького часопису «Назустріч». Гострота думки, інтелектуальний блиск, точність суджень про художників (бо й сам був художником) вирізняють Святослава Гординського з-поміж інших. Крім того, він встигає брати участь у міжнародних виставках у Римі, Берліні, Празі як український графік. Тоді у Львові працювала ціла когорта чудових графіків, і Гординський був одним із найкращих її представників. Просто дивовижно, як цей чоловік усе встигав. Але почався воєнний період. Німецька окупація. У Львові вона була трохи інакшою, ніж на Сході України, позначалася більшою стриманістю, особливо в перші роки. Тому українська інтелігенція використовувала кожну нагоду, щоб працювати. Гординський і тоді був попереду, знову консолідуючи українське мистецтво. Створюється Спілка праці українських образотворчих митців (СУОМ), яка охопила понад чотириста українських художників. За кілька років було проведено шість великих художніх виставок. У 1942 році вже до п’ятої виставки СУОМ Гординський пише великий двомовний (німецько-український) каталог, який довгі роки був фактично єдиним енциклопедичним довідником про життя і творчість українських художників. У вступній статті він зробив професійний огляд українського мистецтва. Війна закінчилась, і на Західній Україні почалися сталінські репресії. Ешелонами вивозили й знищували українську інтелігенцію. Фактично всі учні Новаківського змушені були емігрувати на Захід, рятуючи своє життя. Гординський — також. Спочатку він приїхав у Німеччину, у Мюнхен, який тоді ставав осередком українського життя. Там Гординський 1947 року спільно з однодумцями влаштовує художню виставку, а згодом, як завжди, стає активістом творчого життя і засновує Спілку праці українських образотворчих митців, схожу на львівську. 1948 року в Мюнхені відбулися і дні української культури. Тоді ж він випускає разом з іншими учнями Новаківського солідний журнал «Українське мистецтво». Можна лише уявити собі, яка енергія була у цієї людини. Прямо дивовижно.—

Але ж більшу частину свого життя він разом із сім’єю провів усе-таки в Сполучених Штатах Америки?—

Наприкінці 40-х років починається американський період у житті та творчості Святослава Гординського.