Курсова робота

на тему:

“Життєвий і творчий шлях Тараса Мельничука”

Тарас Мельничук народився 20 серпня 1939 року і був третьою дитиною в родині Мельничуків. В інтерв’ю газеті “Вісник Коломиї” 1991 р. він признався, що тато не бажав його народження, але мати знайшла відвагу заперечити чоловікові.

Так і з’явився на світ великий український поет і страдник. Тоді в карпатських селах був звичай хрестити дітей іменами дідів і бабусь або ж на честь святих. А тут гуцульському хлопчику дають Шевченкове ім’я, таке рідкісне в цих краях.

Чи передчував батько, що синові судилася така тяжка доля? Чи передчувала щось вуйна Олена, порадивши назвати дитину ім’ям Кобзаря? Але чимось ім’я і талант Т.Мельничука подібні до Шевченкових.

Малому Тарасові довелося звідати тяжких лихоліть війни. І уже тоді в ньому вбачалася непокірна, горда вдача. Коли навчився читати, то побачив новий світ крізь призму думок і оповідок інших людей, які він знаходив у книжках. Читав багато, водночас здобуваючи знання і наснагу для майбутньої творчості.

Найбільше любив драматургію В.Шекспіра. особливе ставлення в Тараса було до Біблії. Дитиною у батьківській хаті вичитав з цієї Святої книги, що спочатку було Слово. І уже тоді збагнув, що Слово - це щось могутнє. Читаючи Біблію він відкрив для себе чарівну силу метафори, і це згодом переконало хлопця, що без метафори не може бути поезії. Вірші ж почав мережити з дев’яти літ, важко переносив кпини стосовно них.

Та настало ще одне лихо для гуцульського люду - по гірських схилах почали насильно творити колгоспи. В людей забирали майно надбане тяжкою працею. Не минула ця несправедливість і родину Мельничуків. Старший брат Василь допомагав і потайки сприяв лісовим хлопцям, а малий Тарас заздрив силі і відвазі невловимих вояків УПА. Уже дитиною він усвідомив, що сила духу може й гори перевернути.

Перша вчителька була родом з Коломиї. В малому Тарасові вона помітила великий талант і всіляко підтримувала обдаровану дитину, вела окремі заняття з ним, підживляючи потяг до красного письменства.

Закінчивши семирічку в рідному селі, Тарас з дозволу батька продовжував навчання у сусідньому селищі Яблуневі, де була середня школа. Тут ще більше зріс і змужнів його талант, він зустрівся з майбутнім поетом Дмитром Павличком, який вже закінчив школу і був відомим серед молодих поетів.

Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети “Радянська Гуцульщина”, далі - в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі.

Повернувся до рідного села напровесні 1957 року, одружився з коханою дівчиною Марійкою Залуцькою. В листопаді 1957 року призвали Тараса до війська аж у Приморський край, служити йому довелося в складних умовах у місті Сучанах, але недовго. В середині травня 1958-го його знову зустрічали Уторопи, дружина Марія та щойно народжена донечка Слава.

Після повернення з війська юнак почав готуватися до вступу в університет. Друзі і знайомі радили вчитись, щоб не пропав талант, і він пішов на денне відділення філологічного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича.

У ранніх студентських поезіях Тараса вже викристалізувався велетенський дух протесту, зодягнений у метафору та неологізми. Автор сміливо декламував свої вірші в гуртожитку на студентських вечірках, котрі, попри суворі застороги коменданта й адміністрації гуртожитку, все-таки відбувалися. Та й сам влаштовував кулуарні поетичні вернісажі. На них звучало живе поетичне слово, в нескінченних суперечках народжувалися нові вірші, творилися метафори...

Тарас з дружиною Марією певний час займались різьбярством - в основному їм вдавалося виготовлення невеличких різьблених краєвидів та портретів відомих осіб. Але цей промисел не давав великих заробітків, і митець почав малювати.

Згодом, на третьому курсі їде по комсомольській путівці на будівництво гірничо-збагачувального комбінату в Кривий Ріг.

Наслухавшись про великі заробітки на сибірських лісоповалах і на великих комсомольських будовах Сибіру, Тарас вирішив і тут спробувати щастя.

1961 року з гуртом заробітчан-західняків опинився в далекому сибірському місті Красноярську. Через рік, загартований сибірськими вітрами, без “довгого рубля”, повернувся додому. У напівпорожній валізі чоловіка дружина знайшла зшиток ліричних поезій і кілька газет російською мовою, в яких були надруковані вірші Тараса. Вдалося влаштуватися на роботу аж у Верховині. Де знайшлося місце в районній газеті “Верховинські вісті” у відділі сільського господарства. Зарплата була відносно мала, крім того приходилося платити за найману квартиру в селі Глибокій. Власне, в цьому селі познайомився з дівчиною Марусею, яка стала його другою дружиною...

1964 р. поновляється в університеті, з якого через півтора роки його відраховують за вільнодумство.

1967 р. у видавництві “Карпати” виходить перша збірка віршів “Несімо любов планеті”. У цьому ж році автор вступає на заочне відділення Московського літературного інституту.

Саме десь у цей час у Чернівецькому університеті, де ще добре пам’ятали поета, був організований вечір поезії. На ньому виступив Т.Мельничук зі свіжою щойно завершеною поемою “Осанна”, яка пізніше увійде до його відомої збірки поезій “Чаґа”. Очевидно, саме тоді ім’я поета було занесено в картотеку КДБ і встановлено оперативний нагляд за ним, бо після виступу Тараса вже у Верховині викликали на розмову в органи. Відтоді почався тиск на автора і постійні залякування рідними та друзями, провокації і звільнення з роботи... довелося йому оббивати пороги не в одній редакції, але скрізь відмовляли, до того ж були проблеми з пропискою. Зрештою, махнув рукою на все те і знову подався в далекі сибіри. Тепер уже у Томську область, про