11

вища співзвучні з прогресивними віяннями в галузі суспільного й культурного життя кінця XIX — початку XX століття, більшою чи меншою мірою відбивають характерні риси становлення й розвитку інтелігенції на західноукраїнських землях даного періоду.

Основний, найпродуктивніший період творчості О. Кобилянської припадає на другу половину 90-х і 900-і рр. Письменниця в цей час створює багато новел, оповідань, повістей, нарисів, що приносять їй визнання і на Україні, і за її межами — в Росії, Болгарії, Німеччині та інших країнах. Поряд з великими оповідними формами (повість) вона розробляє жанри «малої» прози — соціально-психологічні оповідання з життя буковинських селян («Банк рустикальний», «У св. Івана», «На полях»), настроєві психологічні образкй («Жебрачка», «Покора»), лірико-драматичні малюнки пейзажного характеру («Битва», «Під голим небом»), філософські діалоги («Він і вона»), алегоричні поезії в прозі («Рожі», «Акорди», «Там звізди пробивались»), афористичні мініатюри.

Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О. Кобилянської пов'язане з дальшим розвитком таланту, поглибленням реалістичного начала в творчості письменниці. В другій половині 90-х рр. вона, з одного боку, шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції («Аристократка», «Уаїзе теіапсоіідие», «ІтрготрШ рпапіазіе»), з іншого — дедалі глибше проникає в соціальні, морально-етичні проблеми села, досягаючи в цій суспільній сфері найвищого художнього апогею в повісті «Земля». Письменницю ваблять образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури. Так, у новелі «Аристократка» вона змальовує сумну долю жінки з високих суспільних сфер, яка, уникаючи політичних переслідувань, змушена емігрувати за кордон, де зазнає тяжких поневірянь, але гідно несе свій тяжкий хрест. «Доля кепкувала собі з неї, зневажала її, але зломити — зломити не змогла»,— говорить письменниця. Аристократизм «аристократки» не має нічого спільного із погордою до простих людей. Вона пишається своїми славними предками, але це не заважає їй з прихильністю ставитися до простих людей. «Кождий селянин, кожда жінка в селі знали і шанували її; для кождого мала пораду й щире слово».

О. Кобилянська пристрасно любила музику, мистецтво взагалі. В кількох оповіданнях та новелах вона майстерно змалювала талановиті мистецькі натури. Очевидно, маючи на увазі ці твори, письменниця в листі до О. Маковея від 17 лютого 1898 р. зауважувала: «...Я думаю, що моя заслуга се та, що мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів (тобто українців.— Ф. П.), що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського» '. Зо-

1 Кобилянська О. Твори: В 5 т.—К., 1963.—Т. 5.—С. 321—322.

12

крема, такими артистичними натурами європейського типу є героїні музичних арабесок «Ітрготріи рпапіазіе» та «Уаїзе теіапсоіідие». ВОНИ живуть у світі музики, мистецтва, всіма силами прагнуть задовольнити ненаситну жадобу краси. «Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната»,— каже героїня «ІтрготрШ рпапіазіе», сприймаючи ЖИТТЯ крізь мажорні звуки музики. Через образи трьох артистичних натур з оповідання «Уаїзе теіапсоііфіе» письменниця показує три різні життєві долі жінок-інтелігенток, кожна з яких прагне знайти своє щастя, найповніше виявити багаті духовні сили. Марта — втілення доброти й лагідності, вона готова «обійняти весь світ, зігріти його теплом свого серця». Художниця Ганнуся — нестримна, поривчаста, непостійна в своїх почуттях. Софія — вся в світі музики, в світі мистецтва; щедро обдарована, вона прагне стати піаністкою, але її життя складається трагічно. І ця трагедія має соціальний підтекст. В умовах капіталістичної дійсності такі щедрі душею, але не пристосовані до життя таланти, доля яких залежить від обставин, здебільшого марнуються, а то й гинуть. Звернення до образів і картин з життя рідного краю, зокрема буковинського села, сприяло поглибленню соціального характеру творчості О. Кобилянської. У новелі «Банк рустикальний», наприклад, авторка показала трагічну долю трудівника-хлібороба, який, потрапивши у лихварські сіті, розорюється. Стислими, скупими мазками малює письменниця драму життя селянина-бідняка, який опиняється на порозі повної пролетаризації. Письменниця тут виявляє ті риси нової новелістики, що їх найповніше втілив у своїй соціально-психологічній прозі В. Стефаник.

Тонко відчуваючи красу природи, О. Кобилянська дала майстерні зразки пейзажної лірики, надихані красою Карпатських гір. Письменниця шукала гармонії між людиною і природою, розглядала останню як одне із джерел духовного збагачення людини. Саме тому її так боляче вражало порушення цієї гармонії, варварське ставлення до природи. В славнозвісній новелі «Битва» О. Кобилянська пристрасно стала на захист рідної природи. У тужливому реквіємі про загибель карпатського лісу виразно звучить протест проти пограбування капіталістичними визискувачами національних багатств народу. «Нищать чужі антихристи наші прекрасні ліси, що становлять маєток нашого краю... Спитайте тих, що правлять тими маєтками, що живуть у розкоші, що їх грішні тіла аж розходяться,— спитайте їх, що наш край з того має?!»,— говорить один з робітників. Недаремно Ці слова при передруку твору в Росії викреслила царська цензура!

Так у творчості О. Кобилянської дедалі виразніше починають звучати соціальні мотиви, поглиблюючи той реалістичний напрям в

13

українській літературі на зламі двох століть, що його репрезентували І. Франко, Леся