відбувається зустріч — викрадення дочки генерального судді. Викрадення поєднується зі знайомством з мельничкою та мельником і змінюється дорогою на Бахмач. З одно-го боку, дорога впливає на становлення ідилічного хро-нотопу, з другого - на хронотоп порога для Любові Хведорівни та Василя Леонтійовича. Розв'язка відбувається завдяки зустрічам і дорозі.
Поруч і в тісній взаємодії з Мазепиною сюжетною лінією розвивається і лінія Івана Чуйкевича. Вона не так важлива, як гетьманова, і виражається у такій часопросторовій послідовності: дорога — зустріч — поріг.
Як бачимо, автор почав повість з рішучої політичної ноти, акцентуючи на часопросторі Гетьманщини початку Великої Північної війни, а згодом повернув у зовсім ін-ший бік. Саме таким ходом дії він спробував нагадати читачеві, що є насамперед ліриком, отож його уяві тісно у межах історичної доби першої половини XVIII ст., вона здатна творити трохи інші комбінації часу і просто-ру. Цій меті підпорядкував він застосування символіки, яка насамперед стосується постаті Мотрі Кочубеївни.
У інтерв'ю В.Безушку Б.Лепкий якось висловив дум-ку про те, що в образах Івана Мазепи і Мотрі маємо проекцію на одну й ту ж особу — українського гетьма-на". Тому, змальовуючи у зовнішньому сюжеті Мотрю як гетьманову кохану, він прагне в її образі втілити ідею незалежності: "Вона його свято, його надія, що прийде великий день Воскресення, коли на цілій Україні загра-ють воскресні дзвони і брат брата обійме і ненавидячі себе зустрінуться словами: брате, сестро! ми вольні, вольні!" (С.284). Мазепа ж — носій цієї ідеї. Уособлен-ням кращих патріотичних сил України виступає Іван Чуйкевич.
Гадаю, що саме у повісті "Мотря" розгадка й завер-шення всього історичного циклу, прихований трагічний кінець Івана Мазепи. Гляньмо на розвиток подій, присвячених досягненню державності Гетьманщини, у наступних томах: "Не вбивай", "Батурині", "Полтаві", "З-під Полтави до Бендер", — і ми помітимо гармонію навіть у часопросторах. У "Не вбивай" іде якнайактив-ніша підготовка до розриву з Московщиною, її можна асоціювати з періодом усних і листовних розмов геть-мана з Мотрею. Хронотопи в обох випадках підпоряд-ковуються мотиву нудотного чекання. У "Батурині" ба-чимо першу спробу непослуху цареві, першу боротьбу і трагічне завершення її — знищення до тла гетьмансь-кої столиці. У "Мотрі" це відповідає жахливій зустрічі в негоду серед темної ночі Кочубеїв з донькою і запроторення її до монастиря. "Полтава" відтворює згурту-вання українських і шведських сил, планування ними нової боротьби, незначні бої та пекельні погодні умови, нарешті генеральну битву і трагічну поразку Кардових та Мазепиних військ. Це період відносного спокою. Уподібнення його з першою повістю епопеї віднаходи-мо у втечі Мотрі у Бахмач, що є виявом непокори бать-ківській волі і продовженням змагань за власне щастя, у підступних діях Кочубеїхи, яка прагне викрасти донь-ку і зганьбити гетьмана, та у сумному Мазепиному рі-шенні відпустити Мотрю до батьків. Акцентування уваги на хворобі дочки генерального судді наче нагадує: ідея незалежності уже частково підірвана. Знищений Батурин є свідченням цього. І хоч урешті настає одужання, воно є, по суті, тільки залікуванням того удару, який завдав козакам жахливий вигляд знівеченої столиці і подвоєнням прагнення боротьби за суверенність Украї-ни. Нарешті завершальний том "З-під Полтави до Бен-дер" нагадує останні сторінки "Мотрі". Герої змирили-ся з долею, їм довелося розпрощатися зі своїми бажан-нями і лише сподіватися, що у майбутньому вони все-таки здійсняться.
Асоціювання Мотрі з ідеєю незалежності вимагає і своєрідного висвітлення її особистого часопростору. На початку першої частини повістевого циклу він подаєть-ся тільки як хронотоп порога. Бо ж в умовах загально-го добра і відносного спокою про суверенність держа-ви забувають. Простір думок старшин, уособленням яких є Кочубей, не виходить за межі речового багатст-ва, а символи минулої козацької вольниці — пістолі, панцирі, шоломи — заховано у його "святині". Не див-но, що Мотрі тісно у багатих світлицях.
Для дівчини сонце є втіленням чистоти й істини, яка дається нелегко, але "що марне та кволе, що сонця бо-їться, перед вітром гнеться, хай пропадає" (С.94). Зір її часто прикутий до вікна. Живе Мотря на горищі, де вік-на дуже широкі. "З них видно геть далеко понад верхи дерев, аж на Полтавський шлях" (С.72). Вікно є симво-лом спілкування із зовнішнім світом. Життя на горищі контрастує з життям у нижніх покоях, як високі душев-ні пориви з ницими бажаннями власної вигоди (цікаво, що Кочубеїха ніколи не піднімається на горище). Дале-кий Полтавський шлях асоціюється з майбутнім. Спо-ріднені з Мотрею топоси сигналізують, що її справж-ність десь попереду, у мрії, а сьогодення, як і минуле, є лише примарністю існування: "Дихати не маю чим, чую кров, чую дим, тріщить в основах дім, валиться, а їм сниться весілля!" (С.113).
Поріг показує відчуження Мотриної душі від того ча-су й простору, в якому вона живе. Відображає він кри-зу в житті дівчини, яка минає завдяки зустрічі з гетьма-ном, що відбувається у прекрасну, сонячну, наче вели-кодню, днину. Ця зустріч допомагає Метрі зрозуміти власні прагнення й ідеали і навіть докорінно переінак-шує її життя. Зустріч, зрештою, стає перщопоштовхом до становлення ідилічного хронотопу, який охоплює майже весь другий том "Мотрі".
Ідилічний хронотоп виражається в особливій взаємо-дії часу і простору. Дія відбувається в одному місці — у гетьманському дворі у Бахмачі. Усе в цьому топосі є близьким і дорогим для героїв. Немає інтриг, зловмис-ників, насмішників. Тутешні люди розуміють закоханих і співчувають їм. У палатах Мазепи панують щастя й лю-бов. Тут немає побутових проблем,
