Тепер цікавилася всіма, навіть старим медиком" (С.307).

Відродження Мотриної душі вимагає гармонії з при-родою: "минай скорше, зимо, розвивайтесь луги, розц-вітайтесь квітки, вертайте птахи з далеких країв, співай-те пісню радості й кохання..." (С.306).

Простором для закоханих стає сонце, небо, зорі, мі-сяць. Превалює вертикальність над горизонтальними вимірами, бо герої витають у високостях, у мріях. Впа-дають в око світлова акцентація, паралель між людьми і небесними світилами: "Мотре, сонце моє!" (С.290, 306, 320).

Невипадково свято душі наших героїв збігається з найбільшим зимовим святом — Різдвом Христовим. Ад-же з народженням Христа у людства зміцнюється надія на спасіння, а в закоханих — віра у визволення Украї-ни. І навіть зима не заходить у конфлікт з молодечими намірами героїв, свідченням чого погідні, гарні дні. Але тепло узимку нетривке, воно скороминуще, як і ідилія у взаєминах гетьмана і дочки генерального судді. На ду-ші залишається холод і біль, а "над Бахмачем гуділи вітри і мело снігом" (С.382). Руйнація ідилії зумовлена опором середовища — виникненням перешкод з боку Кочубеєвої сім'ї та хронотопом сновидінь, який вносить у надто повільну тривалість дії елементи тривоги.

Сон — це "випадання з безупинного потоку часу, розмикання-його невблаганної неперервності" . У ньо-му з калейдоскопічною швидкістю можуть бути представ-лені фантастично сконцентровані чи розгорнуті варіації часу і простору, що провіщають кращі чи гірші ситуації й обставини. Сни ж у повісті Б.Лепкого "Мотря" спричине-ні однією проблемою — змаганнями гетьмана за суве-ренність України. Вона пов'язана з коханням героїв.

Сновидіння Івана Чуикевича (озеро в ліску), на пер-ший погляд, не відбігає далеко від часу дії. Воно ніби-то є відображенням прагнень канцеляриста захистити від усіляких несподіванок кохану гетьмана Мотрю. Нас-правді ж перекидає місток у майбутнє, у час Полтавсь-кої битви, коли козакові доведеться боротися за честь і волю Гетьманщини.

Про скорий крах Мотриних надій і гетьманських мрій щодо визволення рідної землі "повідомляє" сон дочки генерального судді у Бахмачі: "Ходила з гетьма-ном по облаках, шукаючи своєї зорі", її зоря "в без-вість покотилася... Темно..." Гетьманова "полум'ям спа-лахнула, півнеба загравою озарила і — згасла. Темно, аж чорно. Хитаються хмари під ногами, небо, як роз-бурхане море, ні йти по ньому, ні на землю вернути...

Добре, що білі коні женуть. Чорні сани безголосо сунуться за ними... Мотрю якась зимна рука потягнула в сани, — женуть... Місяць, сонце, зорі — все таке ве-лике, жахливе, чуже — позасвітне.—

Тпру! — і сани спинилися перед монастирською оградою..." (С.374).

Топос зорі має подвійне значення. Він відображає до-лю людини і водночас ототожнюється з її мріями і дома-ганнями. Яскравість зорі вимірюється тим значенням, яко-го досягає людина в суспільстві, і величчю її прагнень. Те-мінь, чорнота, хмари, розбурхане море сигналізують про трагедію, безвихідь, крах надій. Білі коні з чорними сань-ми символізують біль і жаль, а монастирська брама є сво-єрідним знаком прощання зі світом. Справді, Мазепине намагання здобути Україні волю захопить багатьох, та все ж зазнає невдачі. Й ідея суверенності тривалий час не пробиватиметься назовні, хіба що жеврітиме десь у гли-бинах душ, мовби за стінами монастиря.

Можна сказати, що художній хронотоп "Мотрі" відби-ває загальні естетичні та філософські уявлення автора про зображувану ним добу (початок ХУІІІст. на Україні) та проекцію її у масштаби майбутнього. Спрямований він на відтворення об'єктивних сторін життя, на аналіз пере-живань героїв. Цікаво, що Б.Лепкий не намагається дати широкого опису просторових одиниць, а просто називає їх, як це роблять у поетичному творі, залишаючи за чи-тачем право на найрізноманітніші асоціації.