Реферат
на тему:
“Життєвий і творчий шлях
Юрія Федьковича”
ВСТУП
Дослідження творчості Ю.Федьковича є цікавою і повчальною для сучасників.
В простих людях Федькович вбачав носіїв народної мудрості, високих принципів моралі, душевної краси, ес-тетичної принадності.
Багато зусиль доклав Федькович, щоб поширити осві-ту серед трудящих. Він був шкільним інспектором, ви-ступав за навчання в школі рідною мовою, склав «Бук-вар для господарських діток на Буковині». В ім'я «вели-кої долі» народної змагався, працював, творив, долав неймовірні труднощі Скільки гіркоти, болю в його словах: «Мені не до співання, коли треба самому і згото-вити собі, і випрати, і ще і від ворогів огризаться»! Та без пісні не міг уже жити: «Я не писав би таки зовсім нічого, коби не тота моя натура. А то прийде на мене часом така година, що хоч чи не хоч, а мусиш писати!» І стелилися на папір гіркі поетові думки про згорьованих трударів, про доблесть і відвагу народних месників. У Сторонці-Путилові Федькович завершив роботу над найбільшою своєю поемою «Дезертир», підготував другу збірку своїх поезій, що згодом вийшла трьома випусками в Коломиї (1867—1868 pp.), написав цілу низку чудових повістей і оповідань, пробував сили в жанрі драматургії, переклав «Слово о полку Ігоревім».
1. ДИТИНСТВО І ЮНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА
Ю.Федькович народився 8 серпня 1834 року у селі Сторонці-Путилові, що розкинулося в мальовничій гори-стій частині Буковини. У вузькій долині шуміла річка Путилівка, на лівому березі якої, в тіні смерек, стояла батьківська оселя. «Федькович, — писав Денис Лукіянович, — прийшов на світ і зріс у гуцульських горах... Які ті гори чудові, може знати тільки той, хто їх бачив і по-був у них. А хто в горах жив, той тужить за ними і не може їх забути, як рідної мами». Краса рідної землі на-завжди увійшла в мистецький світ Федьковича, прониза-ла його твори: «Нема й нема кращого світа понад гу-цульські гори. Небо над ними чисте, як дорогий камінь, смеречина зеленіє як в зимі, так літі, пташка не втихає, а хрещатий барвінок стелиться по шовкових травах, що цілу Буковину своїми запахами обвіяли».
Від старшої сестри Марії Юрій перейняв багато казок, пісень, історичних переказів. «Моя старша сестра, — згадуватиме він в автобіо-графії, — знала незраховані казки і пісні русько-народні (в нас дома, натурально, лиш по-руськи бесідувано), а же ми ся обоє так дуже любили, то я, хлопчиком бувши, раз у раз при ній ся забавляв і всі тоті співанки і казки поперейняв».
Навчався Ю. Федькович у приватного вчителя в су-сідньому селі Киселиці, а пізніше в німецькій нижчій ре-альній школі у Чернівцях. Закінчити її не вдалося, бо над краєм прокотилося 1848 року селянське повстання, очолене Лук'яном Кобилицею. Діяльну участь у цьому антифеодальному русі брали брат Юрія Іван і мати. Піс-ля придушення повстання Іван, рятуючись від переслі-дувань, виїхав до Молдавії, а за ним подався «хліба со-бі глядіти» і чотирнадцятилітній Юрій. «Нашу хату, — згадував він, — зруйнували, наше господарство спусто-шили, сплюндрували. Неня утекли до зятя... а я пішов, світом блукаючи». Працював, заробляючи на шматок хліба, спочатку у землеміра, а потім в аптекаря, розши-рював свій кругозір самоосвітою, робив перші кроки на ниві поетичної творчості. Вірші писав німецькою мовою, бо вчився в німецькій школі, «знав тільки німецьких по-етів і читав самі тільки німецькі книжки».
Антифеодальні виступи селянства, кривава сваволя цісарських властей, важка особиста доля породили в ду-ші юнака ненависть до всякого насильства, сприяли фор-муванню його демократичних переконань.
У складі 41-го полку Федькович брав участь у поході до Італії під час австро-італо-французької війни 1859 ро-ку. Саме тоді, напередодні битви, він написав перший свій вірш українською мовою «Нічліг».
Після італійського походу Федькович прибув з частиною полку до Чернівців. Півторарічне перебування у цьому місті було надзвичайно важливим для формуван-ня літературно-естетичних поглядів письменника. Тут він познайомився і подружив з активним учасником ре-волюційних подій 1848 року у Відні, прогресивним ні-мецьким поетом Ернстом Нейбауером.
Роль Нейбауера у становленні Федьковича як поета була досить значною. Сам Федькович захоплено писав про свого німецького друга: «Вернувши уже офіцером в літі 1859 року з Італії до Черновець, пізнавємся з любим німецьким черновецьким поетом, професором Нейбауе-ром... тому-м прочитав мої німецькі думи, котрі-м ще в Молдові писав, а той ревний німецький поет так мене дуже полюбив, що я не лише вступ в його високочесний дім отримав, але він мені навіть раз сказав, що я в ліри-ці з кожним німецьким поетом мірятися можу... Но не мав я ще досі случаю тії поезії об'явити, бо не маю до того грошей, але скоро німецька часопись на Буковині ожиє, то редактор Нейбауер мене вже наперед до удільствовання запросив, і при тій оказії буду міг не лише мої німецькі думи в світ пустити, але й німецький народ з чудесною народно-руською поезією обзнакомити, до чого мене Нейбауер, читаючи деякі мої німецькі переводи з руських народних дум, якнайдужче заохочує».
Нейбауер надав молодому письменнику велику мо-ральну підтримку, вселив у нього віру в поетичне покли-кання, ввів буковинського митця в коло своїх знайомих, серед яких була й Емілія Марошані, в котру Федькович палко закохався. В домі Марошані відбулася зустріч Федьковича з А. Кобилянським, після якої поет по-ново-му глянув на свою творчість українською мовою 2.
Стати на шлях служіння українським словом трудо-вому народові допомогли Федьковичу представники
