Коли до інших поетів слова «співець», «співати» вжи-ваються, як правило, у переносному значенні, то до ран-нього Федьковича їх треба застосовувати тільки в пря-мому. Бо ж він справді співав свої вірші, щоб розвіяти невимовну rope-тугу краян-буковинців, яких у складі 41 стрілецького полку австрійський уряд кинув у гори далекої Італії...».

Широко використовуючи фольклорний матеріал — пісні, казки, героїчні перекази, легенди, — Федькович за-своював принципи поетичної майстерності, оволодівав прийомами типізації, утверджував у своїх творах народ-ні погляди й ідеали. «Народна поезія, — підкреслює М. Пазяк, — навіювала його творам неповторну просто-ту і красу вислову, витонченість і грацію мови».

Заслуговує на увагу фольклористична діяльність Федьковича. Письменник вважав святим обов'язком ко-жної людини, «що народність свою любить», збирати не-оціненні фольклорні скарби. За час своєї творчої діяль-ності поет записував найрізноманітніші пісні, які об'єд-нував у жанрово-тематичні збірки. Найціннішою серед них є рукописна збірка «Найкращі співанки руського народа на Буковині. Зібрав О. Федькович». Більшість фольклористичного доробку поета опублікована у книж-ці «Народні пісні Буковини в записах Юрія Федькови-ча» (К-, «Музична Україна», 1968). Видаючи книжку, упорядники її писали: «Збірка дає змогу по-справжньо-му оцінити широчінь поетових зацікавлень, дозволяє зблизька побачити прекрасну і щедру землю, яка зроди-ла й наснажила його великий талант». Учителеві доціль-но ознайомити учнів з цим виданням під час з'ясування джерел творчості Федьковича. Це матиме виховний вплив на учнів, заохотить і їх самих записувати народні пісні.

Слід підкреслити, що Федькович дуже багато зробив у справі популяризації української народної пісні. 1862 року він опублікував сім перекладів українських пісень німецькою мовою. В наступні роки він продовжував знайомити німецькомовних читачів з перлинами українського фольклору.

Федькович вважав, що література має бути доступною широким народним колам, вона повинна допомага-ти простим людям долати соціальні перешкоди, сприяти зростанню свідомості трудящих. Його завітним бажан-ням було:

Аби наша піснь і слава

Повік гомоніла

І нас далі загрівала,

Як доси нас гріла!

Могутній вплив на розквіт музи Федьковича мала попередня українська література. Учні пригадують, що на західноукраїнських землях ще в 30-ті роки XIX ст. розгорнули діяльність члени «Руської трійці» — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Та реакція нама-галася придушити національно-культурне відродження. Посилювалось переслідування прогресивних діячів, були заборонені книжки народною мовою, навчання в школах велося тільки по-німецьки і по-польськи. Чорні хмари реакції оповили духовне життя західноукраїнських тру-дящих. Однак з Наддніпрянської України, з Росії уже пробивало темряву ночі проміння нової української лі-тератури, що так щедро засяяло у творчості Котлярев-ського, Квітки-Основ'яненка і особливо Шевченка та Марка Вовчка.

«...Якби не повіяло з України, — пише М. Нечиталюк, — якби не донеслись звідти нові звуки, не долетіло на крилах альманахів і книг народне слово українських письменників, надихане новими демократичними ідеями, не знати, доки ще тривав би після конфіскації «Русалки Дністрової» летаргічний сон західноукраїнської громад-ськості, і коли настав би день національного пробу-дження, і коли заграв би на своїй чарівній лірі Федь-кович».

Вперше з творами наддніпрянських письменників Федькович познайомився у 1859 році. Велике враження справили на нього твори Шевченка, Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка: «Нема в нас сонця, як Тарас, нема місяця, як Квітка, нема зіроньки, як наша Марковичка», — захоплено писав Федькович в листі до Д. Танячкевича. Одночасно поет критично поставився до писань П. Куліша: «...Я єго не можу читати... скоро зачну го чи-тати, то якось мені, гей бих під шрубами був, — усе мені на гадку набивається, що Куліш дуже учений, але не знає ще серце свого народу».

Звідси випливає, що Федькович важливими критерія-ми цінності художніх творів вважав їх демократизм, ідейність, народність. Саме тому буковинський співець поставився з таким пієтизмом до творчості Тараса Шев-ченка. Великий Кобзар став для нього духовним - поводи-рем, літературним учителем, що відкрив усьому світові красу українського поетичного слова. У нього вчився Федькович громадянської мужності, полум'яного патрі-отизму, тонкощів поетичної майстерності. Своє ставлен-ня до Шевченка та інших творців нової української лі-тератури Федькович висловив у листі до К. Горбаля: «Нема у вас там у якій книгарні Шевченкові діла купи-ти або хоть «Марусеньку»? Ей, тото ж би я рад та ще рад! Гину, братчику, за Українов...»

Твори Шевченка Федькович використовував для про-будження, соціальної і національної свідомості жовні-рів: «За мнов і наші капрали та й інші жовніри роєм: ...батечку наш, ану прочитайте нам дещо з «Кобзаря або про «Марусю». Я читаю, а они плачуть...»

В оповіданні «Кобзар і жовняри» Федькович показав, як на творах Шевченка жовніри вчилися грамоти, а по-тім зачитувалися ними, передавали із рук до рук: «А що вже з моїм «Кобзарем» та з Марком Вовчком подіялось, то й не сказати. Як стали їх, знаєте, возити варта від варти, касарня від касарні, від одного "письменного"

до другого, то тільки цумаття я вже достав, а не книжки...

З «Кобзаря» багато собі дечого повиписували наші «письменні», а багато дечого повиучувались і напа-м'ять».

На авторитет Шевченка покликався Федькович, коли викривав тодішню реакційну літературу: «Шевченко, батько наш Шевченко! уже се слово саме є таке чудо-творне, що нічо не треба, лиш горечі, аби літерацькі на-ші узурпати, що гей тоті рапаві жаби по Галичині сегодне крікають, туда позалізали,