Роман Олеся Гончара “Собор”

Фронтовий побратим сержанта-мінометника Олеся Гончара, відомий нині російський письменник Михайло Алексєєв, у квіт-ні 1987 року назвав роман «Собор» «багатостраждальним». Чому виникло таке визначення долі твору через 20 років після появи на світ? Адже одразу, коли роман було опубліковано в першому номері журналу «Вітчизна» (1968 р.), а потім у ви-давництвах «Дніпро» (серія «Романи й повісті») та «Радян-ський письменник», новий твір Олеся Гончара високо оцінили читачі. Досить схвально відгукнулася критика. Так, Л. Новиченко та С. Шаховський про «Собор» писали як про «твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусій-ного плану, гостропроблемний і полемічний».

Позитивні рецензії критиків та літературознавців, письмен-ників, відгуки читачів були опубліковані в багатьох журналах та газетах. Усі вони дали високу оцінку новому романові Олеся Гончара — твору високої художньої наснаги. У «Соборі» пи-сьменник владно, па повний голос підніс тему боротьби проти духовного браконьєрства, кар'єризму, прислужництва.

З теплими словами звернувся Григір Тютюнник в листі до автора «Собору»: «Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О. як засичить ота наша ретроградна гидь, упіз-навши сама себе».

Перегук дзвонів «Собору» линув Україною. Люди читали — і захоплювались, читали — і проймалися почуттям любові до свого талановитого, безсмертного народу, який світлим розумом і чистими козацькими руками подарував майбутнім поколінням українців справжнє мистецьке диво.

І раптом — навкруг «Собору» завирувала, заклубочилась чорна хмара брехні й шельмування. Кон'юнктурні критики зчи-нили неймовірний галас, ретельно почали вишукувати всілякі огріхи, яких і близько не було в романі. В газетах зарясніли «відгуки» робітників, селян — трудящих, які, і в руках не тримаючи роману, висловлювали своє «обурення» і проти «Собору» і проти всесвітньо відомого письменника.

Першу дудку в брудному потоці брехні, паплюження на догоду «начальству» зіграв сумнозвісний академік М. Шамота.

Убити інтерес у людей до чудової книжки ніхто не зміг. Тоді хулителі вдалися до випробуваного методу — замовчуван-ня,— вони заборонили навіть згадувати твір Олеся Гончара. «Собор» у перекладі російською мовою мав прийти до читачів зі сторінок журналу «Дружба народов», але київські діячі друкувати роман заборонили (не маючи на те аніякогісінького права!).

Тінь цієї заборони лежала на «Соборі» майже двадцять років. І тільки тепер, у добу перебудови, перекладений росій-ською та іншими мовами, роман прийшов до читачів. Багато-тисячним тиражем «Собор» вийшов в Україні.

І всі читачі переконалися: письменник ще в ту брєжнєвсько-сусловську застійну глухомань порушив проблеми, які з роками виявилися ще більше злободенними.

Така могутня сила правдивого слова.

Композиція «Собору» має виразні ознаки, притаманні також іншим епічним полотнам письменника. Події в романі розгор-таються повільно, без інтригуючих поворотів, адже автора цікавить насамперед внутрішній світ своїх героїв, їх погляди на історичне минуле, сучасність і майбутнє.

Чи «населення роману» велелюдне? Ні, кількість героїв у творі невелика і це дало автору вдячну нагоду для яскравішо-го і опуклішого змалювання кожного персонажа. Письменник зображує життя героїв роману в звичному і дорогому для них середовищі. Зачіплянка, заводи за Дніпром, Єльчине село Вов-чуги, мальовниче Скарбне, де в будинку для пристарілих доживає віку заслужений металург Ізот Лобода — «дід Нечуй-вітер, гроза браконьєрів, громадський доглядач «Скарбного».

Місце дії в двадцяти шести розділах роману обмежене, час дії також не вимірюється десятиріччями. Щоправда, в романну тканину твору органічно вмонтована як спогад Ягора Катратого новела «Чорне вогнище», присвячена образові історика Дмитра Яворницького, великого патріота-народознавця, письменника, літописця Запорозького козацтва, невтомного збирача дорогоцін-них пам'яток нашого народу.

Тематичні обрії 24-го розділу значно поширшали завдяки вставній новелі «Бхілайське вогнище». Йдеться в ній про «чародійника печей» Івана Баглая та його відрядження до Індії, де він разом з місцевими спеціалістами налагоджує металургійну індустрію, зміцнює інтернаціональну приязнь і порозуміння між народами.

Тема роману. Збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь українського народу, за-хист цих виплеканих творчим генієм поколінь здобутків од по-сягань кар'єристів-висуванців, бюрократів-чиновників, безбатченків-нігілістів. Мрія Олеся Гончара про гармонійне співжиття духовності і прогресу міста й села, особистості й суспільства, історичної та сучасної реальності.

Образ собору. Серцевиною, своєрідним стрижнем роману є, безумовно, собор, образ собору. Він воєдино об'єднує всі сю-жетні вузли твору. Подихом краси і величі своєї собор одних звеличує, додає снаги і сили, а інші перед ним мізерніють, нікчемніють.

...Коли в другій половині XVIII сторіччя з наказу Катери-ни II російське військо підступно зруйнувало Запорозьку Січ, легендарне козацтво задумало лишити по собі світлу пам'ятку. І нею став прекрасний собор у Новомосковську. Він зберігся до наших днів і надихав письменника при створенні роману. Образ собору в творі став яскравим метафоричним символом, свідком історії народу, зразком мистецької вправності зодчих-будівників.

У романі собор постав немов живий, як невмируща пам'ять історичного минулого народу, як символ духовного багатства, розкутості й краси.

Уже на першій сторінці роману зустрічаємося з ним: «З од-ного краю селища Сага блищить, з другого — облуплений собор біліє. Старовинний, козацький». «Облуплений собор...» Скільки їх, золотоглавих, знищено динамітом, просто потрощено, спа-лено... в роки сталінського розбою, в роки застійні... Політич-ний зір письменника і серед ночі вчуває «музику його округлих, гармонійно поєднаних бань, наростаючих ярусів, його співучих ліній ».

Стоїть собор... Письменник-поет назвав його «довершеним архітектурним витвором», «симфонією пластики».

Спрямований у небо силует собору видно здалеку. Герої роману, повертаючись до рідних країв, першими помічають цей витвір козацького зодчества: «Зуміли ж так поставити! Скільки не їдеш, хоч до самих плавнів, все він буде у тебе перед очима. З будь-якої точки видно