і буденний світ, і соціальні потрясіння, і душа людини. Висвітлюєть-ся це безжальним пером патріота України, що праг-не розбудити «приспане сумління» небайдужих онуків. І коли люди вже мають Стільки гріхів, то й небесні сили не можуть їх захистити.
Такий погляд на нашу історію вимагав і незвичного світосприймання. Тому у вірші така символічність об-разів, де і Страшний суд, і Божа Матір, і святий Юрій Побідоносець об'єднані силою авторського таланту. Це наша Історія, своєрідна Книга Спостережень, де кож-не покоління має записати свою правду, своє героїчне та трагічне. Кожна сторінка Книги — то звернення до майбутніх поколінь, бо життя вічне і його не спинити ніяким вітрам, ніяким життєвим бурям.
Отже, Євген Маланюк звертається до вічних проб-лем людської духовності, до душі, що прагне висо-кості та змушена на землі творити добро (тобто про-зріти), щоб сміливо стати перед Божим судом.
Вірш «Візії», в якому відчуваються грізні інтонації Свято-го Письма, Шевченкових пророцтв, було написано 1933 р. Саме тоді в Україні більшовики організували голодомор, а в Німеччині до влади прийшли нацисти. Навіяний драматичними подіями міжвоєнного двадцятиліття твір переймався не розпачем а вірою в обов'язкову, хай по-суворому здій-снену справедливість у світі та в Україні Поет сподівався що це станеться невдовзі «Літаки закрутяться мов листя Башти захитаються й падуть». Насправді історія внесла серйозні корективи у передбачення Є Маланюка Україна здобула незалежність мирним шляхом.
Слушні викривальні застереження поета тим хто зав-жди намагався «заснуть, втекти, Сховатись за Мазепу й Крути» Тому він, добре знаючи українську дійсність, звер-тався до своєї музи «Вчини мене бичем своїм» Звісно, бук-вальне прочитання таких пружних, енергійних поезій — абсурдне Мовиться про головне Є Маланюк і в еміграції, і на Батьківщині був і лишається оголеним, чесним сумлін-ням нації.