Згодом писав принагідно, на клаптиках паперу, на полях книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником, з цією метою брав уроки в художника Юліана Панкевича. Б. Лепкий вступив у Відні до Академії мистецтв, але нав-чання у ньому морального задоволення не принесло, він від-чув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням. Нудно було змальовувати гіпсові статуї, щоразу натикаючись на зауваження викладача. Але стався випадок, який визначив майбутню долю Лепкого, допоміг йому знайти себе.

Якось у поїзді йому довелося їхати в одному купе з Кири-лом Студинським, який навчався тоді на філософському факультеті Віденського університету. Це знайомство не тіль-ки зблизило двох у майбутньому видатних діячів української культури, а й спрямувало його творчі інтереси в новому напрямку. Лепкий став відвідувати лекції у Віденському уні-верситеті., в тому числі й відомого славіста В. Ягича. Він став учасником студентського товариства «Січ», брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми, близько зійшовся з майбутнім відомим фольклористом Філаретом Колессою, Михайлом Новицьким та іншими студентами-українцями.

Б. Лепкий переходить до Львівського університету, де рівень викладання був не такий високий, як у Відні. Україн-ську мову і літературу викладав Омелян Огоновський, який головну увагу приділяв граматиці, а в лекціях з літератури. Його лекції, виходив не з самостійної вартості того чи іншого твору, а намагався цей твір «вперти в одну або другу з тих схоластич-них шухлядок, по яких колись порядковано твори поетичні в шкільних читанках». А серед молоді тієї близькими друзями Лепкого були О. Макдвей, І. Копач, О. Макарушка. Приятелював Богдан з молодим математи-ком Климом Глібовицьким, техніком Юрком Тобілевичем, поетом Миколою Вороним, який перебу-вав тоді у Львові, познайомився зі славетними співаками Соломією Крушельницькою та Олександром Мишугою, композитором Остапом Нижанківським та багатьма ін-шими діячами літератури і мистецтва.

На ті роки припадає активна літературна творчість Б. Леп-кого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ват-ра». З 1895 року його твори починають усе частіше з'являтися на сторінках «Діла», «Буковини», та інших періодичних видань.

Але в тому ж 1895 р. поет захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити.

Поїхав до батьків. Вони жили у селі Жуків, куди пере-бралися з Поручина в 1891 р., коли Богдан закінчив гімназію. Село це було недалеко від Бережан, всього шість кілометрів. Це був уже не патріархальний закуток, а як на той час пере-дове село, до якого доходили культурні віяння: сюди приїздив театр, виступали сільські хори. Частим гостем у родині Лепких був письменник Андрій Чайківський.

У Жуків Богдан приїздив щороку на «вакації», тут він задумав і написав цілу низку віршів (цикл «Село») та опо-відань («Мати», «Кара», «Небіжчик»). У Жукові молодий поет познайомився з Іваном Франком. Ця зустріч залишила глибокий слід у душі поета, і він не раз повертався до неї у своїх спогадах.

Після закінчення Львівського університету (1895 р.) — знову Бережани, гімназія, де Богдан Лепкий стає вчителем української та німецької мови і літератури. Він швидко здобу-ває авторитет серед колег (немало з них ще недавно були його вчителями), повагу серед гімназистів блискучими лекціями, врівноваженістю, прагненням внести свіжий струмінь у викладання, познайомити слухачів з новинками літератури. Знайоме культурно-мистецьке середовище, близькість до батьківської оселі — все це створювало сприятливий клімат для творчості. Ціла низка віршів, оповідань («Стріча», «Для брата», «В світ за очі», «Дивак»), перекладів, літературно-кри-тичних студій (дослідження про творчість М. Конопницької) — результат кількарічного бережанського періоду. Спро-бував письменник своїх сил і в жанрі драматургії, написавши п'єсу «За хлібом», яку поставив театр «Руської бесіди».

Рамки провінційного містечка Бережани, віддале-ного і відірваного від центрів культурного життя Галичини, були завузькими для Б. Лепкого, тут не міг розгорнутися на повну силу його талант, не могли реалізуватися його багато-гранні літературні зацікавлення. Тому коли на початку 1899 р. у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови і літератури, викладати ці предмети було запрошено Богдана Легшого. І от восени 1899 р. він пере-їжджає сюди з молодою дружиною Олесею, яку хтось із польських письменників, приятелів Богдана, назвав візантій-ською матір'ю божою. З Краковом відтепер буде зв'язано май-же все творче життя письменника.

Хоч Краків був наче контрастом тихим Бережанам, але са-ме цього і прагнула душа письменника, і він активно пори-нув у вир громадського і культурного життя. Молодий укра-їнський літератор швидко заприязнився з польськими пись-менниками С. Виспянським, В. Орканом, К. Тетмайєром, ці-кавився творчістю учасників літературної організації «Молода Польща», хоча далеко не у всьому поділяв їх естетичні за-сади. Живучи в Кракові. Богдан Лепкий не почував себе відірваним від українського культурного життя. Варто зга-дати, що у Краківському університеті — одному з найстарі-ших у Європі, вже в XVI столітті навчалися та й викладали і українці.

В часи Б. Лепкого українська громада була тут доволі чисельною, налічувала до 40 осіб. Збиралися вечорами по суботах у читальні «Просвіта», обговорювали новини літератури, співали, танцювали. Незаба-ром оселя Лепких на Зеленій, 28 стала своєрідною «україн-ською амбасадою» у Кракові. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Кирило Трильовський, Михайло Жук, Вячеслав Липинський та інші відомі громадські діячі, художники, пись-менники.

По дорозі в Італію гостював у Лепких Михайло Коцю-бинський, бували