Чорне, безпросвітне було життя гуцульського селянства в ті часи. Таким його бачив Черемшина, близько до серця взяв і таким відтворив у своїх новелах.

Тематика збірки «Карби» неширока, і не дуже різноманітний її типаж. У кожному з вміщених у ній творів висвітлено один якийсь трагічний факт, чи, на перший погляд, звичайнісінький випадок в житті селянина-гуцула. Майже в усіх новелах збірки виступає той самий герой — тем-ний, затурканий, безправний селянин-бідняк, портрет якого найяскравіше змалював Черемшина в новелі «Святий Николай у гарті».

«... Скрипнули чорні закурені двері і випустили на двір чоловіка се-реднього росту, його худе, поморщене лице, кучма нерозчесаного волос-ся, сухоребрі груди, що їх не обіймає собою темна латана сорочка, витерті червонаві холошні і худокості, босі ноги говорили самі за нього, що він є. Він не потребував представлятися. На його стан зложилися віки нуж-ди і вип'ятнували на ньому грубими буквами—мужик».

Ім'я героя цієї новели — Курило Сівчук — могло б бути загальним для всіх селян бідняків—героїв збірки «Карби». В образку «Святий Николай у гарті» Курило з дружиною і дітьми ховає від збирача податків свої убогі пожитки, тремтить перед начальством, повторюючи1. «Бідно-си діє, ясний та добрий панчіку...»; в новелі «Чічка» він розпачливо тужить над загиб-лою шкапиною, бо вона годувала його сім'ю; в творі «Карби» грюкає об стіл кулаком, з болем каже про дітей: «Чим їх нагодую!»; в новелі «Раз мати родила» він наважився помститися жандармові за всі тяжкі кривди і потрапив до тюрми; в творі «Більмо» випроваджує доньку до розпус-ного лісничого, бо іншого виходу з страшних злиднів не знає; у «Грушці» він тужить за померлою дружиною і втішає дітей: «Не бійтеся, небожєта, мені не далекі гони, я вам хати не залежу»; в новелі «Лік», він, безна-дійно хворий, не маючи за що купити ліки, повертаючись від лікаря до-дому, показує сусіді на цвинтар: «аді, де мій лік» і, нарешті, в образку «Дід» він, старий і нікому не потрібний, зайвий рот у голодній сім'ї, вко-рочує собі віку.

Курило Сівчук («Святий Николай у гарті»), коновкар («Чічка»), дєдя («Карби»), Юсипко («Раз мати родила»), Тимофій («Більмо»), Ілаш («Груш-ка»), Митро Пасемковий («Лік»), Чюрей («Дід»)— це тільки різні імена одного героя, що про його трагічне життя розповідав автор. Письменник спостерігав, як поводиться селянин-трудівник в різних обставинах на про-тязі всього життя, і про все це писав у своїх новелах. Складається вра-ження, ніби Черемшина провадив ґрунтовну підготовну роботу до ство-рення монументального образу селянина-гуцула, який безмежно любить свій край, природу, народ; працьовитий, духовно обдарований, чесний, го-стинний, поетичний, але гноблений соціальне і національне, зацькований війтами, жандармами, екзекуторами, обплутаний панами, лихварями, він живе в страшних злиднях та горі, розпачливо гукає до німих гір, до бай-дужого неба, і, ніким не почутий, гине. Новели-образки збірки «Карби» ідейно, тематично і поетичною орнаментикою своєю так міцно зв'язані од-на з одною, що композиційне утворюють єдине ціле. Провідна тема збір-ки «Карби» — народне горе, злидні гуцульської сіроми — селянської бід-ноти, її туга за кращим життям і, нарешті, надія на краще майбутнє.

Новели збірки «Карби» вражають безпосередністю життьових картин, похмурістю і безпросвітністю селянської гуцульської дійсності тих часів. Ось дівчина-покритка, зганьблена якимсь панком-деспотом, вертається з наймів до рідного села («Зведениця»). Читач ледве встигає слідкувати за бурею думок, катастрофічних душевних переходів, розпачливих почуттів, які супроводять безталанну дівчину. Ніби в тяжкій лихоманці, покритка промовляє сама до себе, до дитини, до природи, картає, проклинає, мо-лить, скаржиться, повчає подруг, висловлює надії, рве на собі коси, шеп-че слова материнської ласки до дитини, і тужить, тужить, тужить... В пій мініатюрі Черемшина зумів коротко і сильно відтворити справжню бурю в душі знівеченої капіталістичним ладом людини. Безіменна героїня Черемшини воскрешає в пам'яті читача цілу галерею образів покриток в українській літературі. Ніби всі вони зійшлися до неї, виплакали своє горе, а її вщерть переповнена журбою душа розлилася розпачливим криком-голосінням.

Таке ж сильне враження справляє й новела «Злодія зловили». Хлопчик-сирота цілими днями блукає голодний попідтинню. Ніхто його не по-жаліє, нікому він не потрібний. Голод завів сироту в садибу багача. І не стямився хлопець, як припав до вим'я корови і ссав, ссав спраглими ус-тами. Хлопця впіймала хазяйка, на крик зійшлися сусіди-багачі, побили малого, постригли і, під масний регіт, пустили на вулицю.

І так картина за картиною, одна за другу похмуріша, одна за другу вразливіша.

Найвизначніші новели збірки «Карби»— це «Святий Николай у гарті», «Раз мати родила», «Більмо», «Основини», «Чічка», «Зведемиця», «Злодія зловили». В цих новелах Черемшина виступає як письменник-реаліст, опо-відач правди про життя гуцульського селянства. Нерідко реалізм Черем-шини позначений іронією, сатирою, елементами критики влади («Основи-ни»), побутових і правових взаємин у гуцульському селі («Раз мати роди-ла», «Святий Николай у гарті», «Більмо» та інші).

З співчуттям і великою любов'ю оповідав Черемшина про життя селянської бідноти. В той же час він з огидою і ненавистю говорив про багачів, жандармів, урядовців, панів і підпанків, які наживались на народному горі.

Яскраво виявлена демократична тенденційність збірки «Карби» в поєднанні з