Наприкінці 50-х поезія Д. Павличка увіходить в сталі про-блемно-тематичні річища, які пронижуть усі наступні книги поета. Виходячи на перший план чи відступаючи вглиб худож-нього континенту, вони будуть наповнюватися й тужавіти фі-лософським нуртом. Творчий розвиток поета видаватиметься рідкісне рівним і висхідним, хоч матиме, безперечно, винятково зоряні години.

Відданість певним темам помітна і в цьому тритомнику, складеному не за хронологією зі збірок, а з великих поетичних циклів, писаних протягом двадцяти-тридцяти років. Такою бачиться громадянсько-публіцистична лірика від згаданих поезій до інвектив «Спіралі» (1984) й «Поем та притч» (1986). Як одне велике дослідження прочитується у Д. Павличка культуроло-гічна тема, започаткована віршами, присвяченими Таланові (1953), і продовжувана досі. Ще одне річище — унікальна за пристрасністю та відвертістю інтимна лірика, що вперше озва-лася «Пахощами хвої», сяйнула «Гранословом» (1968) і гор-до піднеслася в «Таємниці твого обличчя» (1979). Крутими берегами рубаїв, сонетів і поем аж до восьмивіршів (1988) означена медитативно-філософська поезія, що дедалі сильніше вабить до себе поета, нагадуючи про психологічні закони творчості, за якими юності ближче захоплення, а зрілості — роздум.

Все це — розділи великої книги, художнього гуманістичного роздуму, що протистоїть навалі життєвих суперечностей та ентропічному холоду байдужості. Перейняти світ емоцією, за-барвити ставленням і значить для поета олюднити його, що возвеличує образ самої людини, утверджує торжество розуму. З цієї точки зору Д. Пав личко є чи не найпослідовнішим антропоцентристом нашої поезії, а його полум'яна лірика в цілісності своїй — глибоко епічною. Суть цього пафосу розкривають рядки 1961 р.: «Я тимчасовий, та мусить пройти вічність крізь мене».

На зламі десятиліть провідною для Д. Павличка стає гро-мадянсько-публіцистична лірика, звернена до головних політич-них явищ доби, проблем миру, інших народів і країн. З одного боку, глобальність мислі продиктована самим часом, могутнім стартом НТР, по-новому побаченою малістю голубої Планети. З другого боку, загострене соціально-філософське бачення знаходить більше простору за межами внутрішнього життя країни, ніж у них, виливаючись часом в енергійну, але абстраго-вану публіцистичність: «Слово — на чати! // Дружба — па-роль! // Кривді промчати // Тут не дозволь! // Очі ворожі // Гострі, як ніж. // Ти на сторожі // Правди стоїш».

Подібні інтонації переважають у книгах «Бистрина» (1959), «Днина» (1960, відзначена у 1961 р. Республіканською комсо-мольською премією імені Миколи Островського), «На чатах» (1961). Шугаючи в буттєвих піднебессях, поетичне слово Д. Пав-личка насправді тяжіє до реальності, соціальної конкретності.

Творчою радістю роботи з живим матеріалом забарвлені картини з життя революційної Куби, зібрані в книзі «Пальмова віть» (1960).

Особливий смак до відточеної думки відчувається в циклі «Салям алейкум» (1961). В поетиці Д. Павличка закріплюються інтонації та форми, притаманні поетичній східній традиції, зовнішня врівноваженість яких таїть вибухову афористичну суть («Кров одмиває вимушену зраду,// Невимушена зрада — пляма вічна»; «Щасливий той, хто бачив, мрію,// Але не до-торкнувсь її»). Сувора зосередженість злютовує вірші, присвя-чені боротьбі за мир, настроєні на тривожні згуки, що перекочу-ються меридіанами планети,— «Жест Нерона» (1962). Задана самою назвою, а далі й віршем, історична ремінісценція гово-рить про серйозність і трудність проблеми, що й виділяє лірику Д. Павличка з-поміж багатьох полегшених і бадьористих творів на тему миру: «На світі більше куль, аніж сердець!// На світі більше мін, ніж томиків поезій!// На світі більше бомб, аніж будинків!». Вихоплений з руху буднів, зловісний, не обірваний історією жест Нерона рішуче повертає поезію Д. Павличка зі звіданих висот декларацій (в ряді випадків художньо вдалих) до реальності.

Поет ніби перейшов за три моря, оком гуманіста окинув небо-краї XX століття, висловив своє розуміння соціально-етичних ідеалів і заразом відчув потребу поглиблення багатьох істин, їх нового параметрування дійсністю. Багато що відходило в сферу ілюзій, соціальної романтики, натомість вигромаджувалися брили проблем, які вимагали осмислення. Тут коріння «Грано-слова» (1968), книги виняткової художньо-філософської сили, з багатьох точок зору етапної.

Для самого Д. Павличка «Гранослов» — вияв цілісної естетики, грунтованої на реалістичному образі, діалектичному розвитку думки від конкретного до загального. Поняття «філо-софічність» зроджує в пам'яті багато імен, однак це зовсім не нівелює їх своєрідності. Так, від гіркотної конечності життя внуртовується в його солодку розкіш Л. Первомайський, формули вищих істин спостерігає в буденні В. Мисик... Д. Павличко пра-цює з «глиною» життя, мне її, випалює в горнилі різних, су-джень; йому конче потрібна придолонена густота реальності, якою поет оволодіває водномить, покладаючи на неї виражальні функції. Рефлексія, чуттєве нюансування, серпанкова багато-значність, раптовий відрух асоціацій — все це тамується в не-видимому «дотворчому» акті, в надрах завершеної, формально дисциплінованої картини. Типовим прикладом е портрет А. Ма-лишка:

Якби був зерном — те зерно б не розтерли,

Ярилася б нива камінна врожаєм.

Якби був горою, то тільки Говерлою,

Якби був рікою, то тільки Дунаєм.

(«Малишкові»)

Багато значив «Гранослов» і для української поезії. Ця книга продовжувала лінію інтелектуальної лірики, до певної міри підваженої і тривіальними розумуваннями в класичних формах, і метафорично звихреними новаціями молоді, яким не раз бра-кувало власне життєвої посутності. Сама проблема новатор-ства, яку в полемічних герцях інтерпретували то в суто ідеоло-гічному, то в суто стильовому аспектах, виносилася «Гранословом» на матеріалістичний грунт. Творчий приклад Д. Павличка свідчив про те, що істинні художні відкриття зумовлюються осмисленням нових, незайманих життєвих сфер. «Гранослов» стане знаменником великого творчого злету десятиліття, поєд-нає і узгодить традиційний вірш В. Симоненка з карколомним асоціативним рядом І. Драча, емоційну стихію М. Вінграновського із сольфовим співом