Поет-лірик Олексан-др Олесь
Cкладним і суперечливим був життєвий і творчий шлях талановитого українського поета-лірика Олексан-дра Олеся, який увійшов у літературу напередодні ре-волюції 1905-1907 рр.
Народився О. Олесь (справжнє ім'я і прізвище Олек-сандр Іванович Кандиба) 4 грудня 1878 року в селі Верхосулі поблизу Білопілля на Сумщині. Тут минало й дитинство майбутнього поета.
Від природи чутлива до краси душа малого Олеся жадібно вбирала в себе музику рідних полів, шовковий спів широких слобожанських степів, мелодії тужливих народних пісень, сповнених сльозами і гнівом.
Враження дитинства, проведеного на лоні чудової природи, в середовищі знедоленого сільського люду, стали тим здоровим грунтом, на якому росло в юній душі почуття любові до рідної землі, до рідного слова, до пригнобленої царизмом матері-України.
Важке життя трудового народу, визискуваного чу-жими і своїми панами, чарівна українська народна піс-ня, краса природи рідного краю — це ті основні джере-ла, що живили поетичний світ О. Олеся не тільки в роки дитинства й юності, айв час розквіту його поетичного таланту.
Навчався Олександр спочатку в Дергачівській хлібо-робській школі, а після її закінчення в Харківському ветеринарному інституті. На період навчання в хлібо-робській школі припадають його перші поетичні спро-би, що вміщувались в рукописних збірниках, які О. Олесь складав з своїм шкільним другом — майбутнім відомим російським письменником К. Треньовим.
Після закінчення Харківського ветеринарного інституту О. Олесь працює за фахом спочатку у Харкові, а потім у Києві.
Знаменною подією в житті молодого поета була його поїздка влітку 1903 року до Полтави на свято відкрит-тя пам'ятника зачинателю нової української літератури Івану Петровичу Котляревському.
З захопленням слухав Олесь на святі схвильовану промову Михайла Коцюбинського, який перед багато-людними зборами полтавчан і гостей високо піднімав ім'я Котляревського, що «бере з-під сільської стріхи ' пісню народну» і переносить її в літературу. Вдумливе обличчя Коцюбинського, яке світилось любов'ю до лю-дей, теплий, проникливий погляд його темних очей гли-боко запали у душу молодого поета.
Зустрів Олесь у Полтаві ще багатьох інших відомих письменників: Панаса Мирного, Лесю Українку, Воло-димира Короленка, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Василя Стефаника.
Устами кращих своїх представників, які виступали на відкритті пам'ятника, український народ стверджу-вав, що він живий, що ні російський царизм, ні австро-угорські магнати, ні румунські бояри не вбили його ду-ші, його мови, його культури.
На цьому святі Олесь, як ніколи, відчув себе сином великого народу, що бореться за своє соціальне і націо-нальне визволення. І зазвучали струни душі молодого поета. Зазвучали ніжно, часом сумовито, але все ж таки життєствердно. Народжувався новий поетичний талант. Настроювало його на героїчний лад саме життя. Адже це був переддень революції 1905—1907 років, коли по всій Росії звучало горківське «Пусть сильнеє грянет буря», а слідом за ним «Хай гине цар» Лесі Українки.
Перша збірка поезій О. Олеся вийшла в світ у 1907 році в Петербурзі під назвою «З журбою радість обня-лась». Від неї повіяло молодою свіжістю, юнацькою щи-рістю і безпосередністю. Повіяло здоровими настроями молодої душі, що прагне світла й боротьби за оновлен-ня рідного краю, людського життя.
На 1905-1907 роки припадає розквіт таланту по-ета. Під впливом загального революційного піднесення, що охопило всю країну, він написав немало таланови-тих поезій, в яких звучав пристрасний заклик до боро-тьби за волю всіх трудящих.
В кращих творах, що ввійшли до збірки «З журбою радість обнялась», Олесь відтворив подих революції 1905 року, щире захоплення революційними подіями, в яких бачив світанок нового життя пригноблених цариз-мом народів.
І все-таки поет не став послідовним співцем револю-ції. Бувши далеким від марксистських поглядів на роз-виток суспільства, Олесь не задумувався над складністю шляхів соціальної боротьби, чітко не бачив рушійних сил революції, її кінцевої мети. Революція для нього — це загальна боротьба за волю, це «диво», коли «вільні й рівні стануть люди і здійснять мрії всі ураз».
Зосередившись з 1907 р. на літературній роботі, О. Олесь за десять років (1907-1917 рр.) видав п'ять поетичних збірок. Чотири з них назв не мали, лише по-рядкові номери. Найбільше талановитих творів, що ви-ражали думи, почуття, настрої простих людей, зустріча-ємо в перших двох збірках. У наступних трьох перева-жають настрої, суму і втоми.
На межі XIX і XX століття українська література розвивалася в складних історичних умовах. Особливо важко довелося українській літературі в останнє деся-тиліття перед Жовтневою революцією, коли не стало Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка.
В цей час виникає безліч літературних течій, пред-ставники яких часто за модними лозунгами «чистого мистецтва» приховували свої вузькі класові інтереси, виступали проти передових традицій української та ро-сійської революційно-демократичної літератури, сіяли ворожнечу між народами. В таких умовах письменники, що не мали чіткої політичної програми, хитались у своїх поглядах, у своїй творчій діяльності.
Олександр Олесь не зв'язав себе ідейно й організа-ційно з загальноросійським визвольним рухом, яким ке-рувала партія більшовиків. У нього при всьому його ве-ликому поетичному хисті не було тієї широти й непо-хитності демократичних поглядів, широти ідейно-есте-тичного зближення з іншими народами, як це мало міс-це в Шевченка, Франка, Грабовського, Коцюбинського, Лесі Українки. Адже основними джерелами натхнення письменників-революціонерів були не тільки історія, життя, народна творчість рідного народу, але й визвольна боротьба інших народів царської Росії, трудящих всього світу проти соціального і національно-го рабства.
Ця звуженість ідейно-естетичних обріїв поета, неви-робленість в нього громадського світогляду збіднювали великий ліричний талант Олеся. У роки реакції це привело його в оточення українських декадентів, а зго-дом