Іншим вагомим талантом був Гнат Хоткевич (1877-1938), який починався як модерніст з “Поезій в прозі” (1902). Його пам’ятають в основному через його реалістичний твір про середовище гуцулів, “Камінна душа”(1911).

ТРАДИЦІЯ

Величезною фігурою серед цих письменників – є Іван франко, чия літературна кар’єра розпочалася в кінці дев’ятнадцятого століття, але розвинулася добре в двадцятому. Талан Франка був багатогранний: він був відомим активістом у соціалістичних і радикальних колах, він був журналістом, вченим, літературним критиком, і автором у всіх трьох жанрах: поезії, прозі і драмі. Дружній з Драгомановим, він усе таки вірив у волю і незалежність України, цю віру він виклав у “Поза межами можливого” (1900), який радянські редактори виключили з його творів. Син сільського коваля, він сприймав себе “робітником ручки” і працював невтомно, поки в 1908 серйозна хвороба не перетворила його в напівінваліда. Його зібрані твори недавно були видані в п’ятдесяти томах, хоча у сильно зміненій цензурою формі.

В 1900 Франко був визнаним письменником. У 1900 він видав повість “Перехресні стежки”, і в 1907 іншу – “Великий сум”, обидві вони написані в реалістичному стилі, але з сильними ознаками трипера. У 1095 поява його “Богуславських оповідань” показала його постійне соціальне занепокоєння.

Французький натуралізм не мав ніякого впливу на Франка, коли не з’явилися його перші оповідання і повісті. Навіть, тоді, після ознайомлення з ним, цей вплив не був на стільки сильний, щоб можна було вважати Франка послідовником натуралістів. Франко, особи помітно був залежний від натуралізму в своїх народницьких творах – описуючи соціальний стан. Але Франко сприймав соціальний стан як громадянин, який хоче брати участь і впливати на них. Справжні натуралісти соціальний процес як дослідники, які не хотіли змінювати речі, приймаючи власну участь.

У 1905 Франко видав свою видатну велику поему “Мойсей”. Заснована на біблійній темі, вона порушувала у філософських аспектах проблему національного вождя.

Юрій Шевельов ставить поему в контекст творчої діяльності Франка:

1905 рік у житті Франка був роком рахунку між життям і смертю, роком подолання сумнівів і нерішучості, просування за кордонами можливого і просування у невизначеному напрямку, та наданню змісту людині і національному життю і створенню найвищих духовних цінностей. Оскільки приречений Коцюбинський написав у своїх останніх творах про славу життя, теж зробив Франко у своїй поемі “Мойсей”, поезія “Сойчиному крилі”, поезія “Під оборогом” (мемуари) і “Одвертому листі до української галицької молоді” (журналістика). Найвищим досягненням цієї поеми “Мойсей” ... переплетення цих трьох аспектів – “один” – індивідуальне, соціальне, і філософське – робить “Мойсея” однією з вершин української літератури. З формального боку – теж велич поеми вище поезії того часу.

М. Рудницький вказав, що частина більш ранньої поезії Франка тяжіла до символіки: “Зів’яле листя” (1896), довший час залишалася збіркою розрахованою на читачів молодшого покоління. З точки зору композиції – це найбільш цілісний (компактний) цикл, і найбільш різноманітний по формі. Це ліричне зізнання з підтекстом зневіри і розпачу був більш переконливим ніж гімн “Вічний революціонер”, що є прекрасним програмованим віршем, що підходить для військової музики.

Письменники-реалісти продовжували писати після 1900. у цьому році Борис Грінченко (1863-1910) видав повість з селянського життя “Серед темної ночі”, показуючи не так “класову боротьбу” серед селян, як збільшення злочинної свідомості.

Три письменники виділяються через свій внесок у український реалізм. Вони – Степан Васильченко (1878-1932), Лесь Мартович (1871-1916) і Марко Черемшина ( справжнє ім’я Іван Семенюк 1874-1927). Високо поетична проза Васильченка часто розкриває світ дітей; Мартович – майстер відображення матеріального становища селян; і Черемшина, подібно до Стефаника є одним із кращих психологічного зображення селян. Черемшина – лірик у серці, у змісті, який він охопить особистість моменти життя і можна насолоджуватися ними, чи вони приємні чи не приємні і хоче тільки зберегти їх перш, ніж вони зникнуть. Дійшовши до нас “епічна” властивість (якість) – це результат узагальненого показу світу, у якому він живе, а швидше пристосування до того світу, що показаний без будь-якого пояснення.

Протеже Івана Франка, Осип Маковей (1867-1925) був прозовим письменником деякої величини (ваги). Автор ряду невеликих творів “Наші знакомі” (1901), повісті (роману) “Залісся” (1897), що зображує життя священнослужителя в бідному селі, історичний роман “Ярошенко” (1905), він заробляв на убоге життя як письменник і редактор “Буковини”. Критик О. Засенко пояснив, що часто сатиричні твори Маковея мають велику цінність як картини тих часів.

Одна з центральних тем прози Маковея було життя галицької буржуазії. Світ дрібних, власницьких інтересів марновірства в щоденному житті, відношення до офіційних звань (посад), кар’єризм, зневага (нехтування) громадянським обов’язком, все це було відбито у багатьох повістях, оповіданнях і фейлетонах Маковея. Він знав буржуазний устрій дуже добре. Він бачив це не з відстані, а з середини, і проникав глибоко у світ фантазії концентрацій своїх героїв-торговців, посадових осіб, духівництва і інтелігенції.

Автор, який у юності “загравав” з “модернізмом” у збірці коротких новел “Страждання молодої людини” (1901) – але який пізніше звернувся до реалізму був Антін Крушельницький (1878-1941). У 1898-1918 він написав роман “Буденний хліб”, дивне поєднання стилів. Він добре пам’ятає роман Рубають нас (1914), в якому величезні визиски набувають гігантських розмірів. У 1920-их Крушельницький емігрував до Радянської України, де був пізніше арештований. Він з тих пір був реабілітований