До 1934, Тичина був готовий повернути лист з публікацією збірки “Партія веде”. Головна поема цієї збірки з такою ж назвою була надрукована в “Українській правді” в 1933. за нею були “Чуття єдиної родини” (1938), “Сталь і ніжність” (1941) і багато пропагандистських віршів, написаних протягом і під час війни. Центральна тиша поетичних творів Тичини протягом війни “пише критик” була тема соціал. батьківщини. Рідна земля у віршах Тичини змальована в момент смертної небезпеки як картина гордої і неприборканої матері. Під час бою під Сталінградом Тичина написав довгу і красиву елегію “Похорон друга”, 1943. між 1920 і 1940 він працював над великою ношою “Сковорода”, що згідно до емігрантського критика, має анти-сталінський підтекст. За свою покірність Тичина був нагороджений медалями і високими офіційними посадами, він якийсь час міністром освіти в радянській Україні. Істотний коментар стосовно Тичини під Сталіном з’явився в “Радянській Україні” в 1988: “Письменники і митці типу Тичина, Рильський, Бажан, Сосюра і інші випробовували мораль, мучилися і були змушені писати “Хай живе Сталін...,” ми говоримо про соціалізм барака 1930-их. Бараки – для армії, а армія повинна брати присягу покірності”. Письменники також були змушені давати і брати таку присягу, кожна книжка починалася з такої присяги... Треба сказати, що вірші Павла Тичини, написані, щоб підтримати офіційний курс були на диво слабкі і іноді навіть пародії. Спробуй підтримувати, що Тичина під Сталіном залишився вірний своїй поетичній формі здавалися підробленими.

Максим Рильський був інший видатний поет, хто після того, як 1930 зайняв місце прислужника партії. У цьому році він написав поему, спочатку видану (перший раз) у 1935, які він визнавав що протягом короткого часу, він арештований і утримався якийсь час у будинку “Обов’язкової робочої сили” (BVPR). Це досвід мав потрібний ефект і в 1932 Рильський видав збірку “Знак терезів”, що починалося з поеми “Декларація обов’язків поета і громадянина” збірка переносила свідкам (читачам) до вирішального сприятливого повороту у свідомості поета протягом років першого п’ятилітнього плану, його бажання стати будівельником і співцем безкласового соціалістичного суспільства. За збіркою ішли “Київ” (1935), “Літо” (1936), “Збір врожаю” (1940), всі пронизані веселим оптимістичним уявленням про життя, жагуча любов до сучасного життя, до людей і до лідера Комуністичної партії.

Протягом війни, крім радянських патріотичних віршів Рильський написав довгу поему “Жага” (1943), присвячену його рідній землі, що тягла (вимагала) офіційна критика. Критика не була задоволена збіркою “Мандрівка в молодість” (1944) також і поет був змушений переписати це. Він звернувся до абсолютної комуністичної пропаганди в “Мости” (1948) тільки після смерті Сталіна звернувся до раннього ліризму у своїй збірці ”Голосіївська осінь” (1959).

Володимир Сосюра переборов своє питання (страх) і став стійким прихильником партії. Ми знаємо тепер, коли в 1929 він почав писати “для шухляди” роман “Третя рота” (назва його рідного села), що був спочатку виданий у 1988. Це (Він) виражав його розлад, пограбування і гнів від режиму. На зовні, ознак, Сосюра залишався ”соціалістом-реалістом”. У 1932 він видав збірку “Відповідь”, що включала поему “Дніпросталь” (спочатку написану в 1926). У цьому виданні він накинувся, як він мав звичай робити в 1920-х проти українських буржуазних націоналістів, особливо Дмитра Дащова і Євгена Малатока у Польській Україні. Протягом 1933 і 1934 поет не видав окремих книжок поезій і рідко друкувався в періодичній пресі. У 1940 він видав велику автобіографічну поему “Червоногвардійці”.