за миску гуляшу та ку-холь вина, читає й не знає, як глибоко западають вони в серця випадкових слухачів. А це була публіка "з низів": селяни, що поверталися з панщини, чабани, що ви-пасають овець у степових латифундіях угорських маг-натів, конокради-бетярі, мандрівні школярі та студен-ти, відставні солдати, які з хрестами і медалями на грудях сидять на лаві біля корчми, молодиці, готові плакати і сміятися, шаленіти в танці й клякнути з роз-пачу під шибеницею повішеного на базарі бетяра — в серця отих малих людей, для яких вітчизна не мати, а люта мачуха, яка не може дати ладу в своїй хаті, запа-дали вірші Петефі:
Навчитись того куховарства,
Вітчизно, тобі уже слід:
На одному боці готовий,
На другім — сирий твій обід.
В той час, як на одному боці
Пиячать, жирують, жеруть, —
На другому боці, Вітчизно,
Сини твої з голоду мруть.
В кого з українських поетів звучать схожі вірші? Най-виразніше — у Шевченка. Пригадаймо: "Ревуть палати на помості, а голод стогне на селі".
Петефі й сам на краю загибелі. Він пішки прямує в Дебрецен, щоб там померти. В цей час народ уже співав його пісні. У видану тоді тритомну збірку угорського фольклору входить один з перших віршів Петефі "Хортобадська шинкарка" як народна пісня. Записуючи її з народних уст, упорядники не знали, що в цей час дебреценські студенти дали її авторові торбу з хлібиною і шматком сала, чабанську ґирлиґу в руки — відбивати-ся від собак, і вирядили в Пешт востаннє спробувати щастя.
Ось як розповідає про це сам поет: "В одежі, крізь яку світилося моє схудле тіло, пішки, з кількома мідя-ками в кишені і рукописним томом віршів я пішов у Пешт. Уся моя надія була в цьому томикові. Я думав, якщо продам його, все буде добре, а якщо ні — досить мені, нарешті, голодувати і мерзнути, усе мусить мати свій кінець. Я був жахливо самотній. Гула буря, і я йшов сам один під битким дощем... Сльози замерзли в мене на очах. Я плакав від крижаного вітру й одчаю".
І далі: "Після нестерпно важкої подорожі я через тиждень прийшов у Пешт. Не знав, до кого податися. Ніхто не звертав на мене уваги, нікому не було діла до бідного обшарпаного актора. Я дійшов уже до остан-ньої межі, і тут мене охопила одчайдушна хоробрість: я кинувся до одного з найвидатніших людей Угорщи-ни з таким почуттям, з яким гравець ставить на карту свої останні копійки — життя або смерть".
Шандор Петефі звернувся до "князя угорських по-етів" Міхая Верешмарті. І той, послухавши його вірші, сказав:—
Ви єдиний справжній лірик, якого мала будь-коли Угорщина, включаючи й мене самого.
Як справжній поет, він не міг відмовити в допомозі талановитому юнакові. Можливо, він почував те, що висловив Гейне:
Зважай, яких вживаєш слів,
Як приведе нужда важка
В біді до тебе юнака, -
Бо що, коли він син богів?
Верешмарті звернувся за допомогою до товариства робочого люду "Національне коло". Воно фінансувало видання першої книжки Шандора Петефі в 1844 році.
"Кометою злетів він у небо, — згадував сучасник поета, відомий угорський романіст Мор Йокаї, — і, досягнувши зеніту, залишився там, у вишині, не ско-тився вниз".
Як і творчість кожного великого поета, поезія Шан-дора Петефі не збірник випадкових віршів, а точний зліпок його великої душі. Петефі — лірик чистої води. В його віршах немає жодного непережитого рядка. На початку чотири стихії, з яких складається його творчість, існують ще кожна окремо: кохання, приро-да, Батьківщина, воля. Згодом відбувається їх повне злиття — усе палахкотить одним полум'ям.
А в 1847 році у Відні томик віршів Петефі виходить у перекладі німецькою мовою. Гейне від поета в захоп-ленні, порівнює його з Бернсом і Беранже. А ще по-рівнюють Петефі з самим Гейне, Ленау, Лєрмонто-вим, Байроном — найвидатнішими поетами тогочасної Європи. Дуже точно сказав про Петефі Ян Неруда: "Петефі — це діамантова застіжка, яка скріпила угорсь-ку літературу зі світовою літературою. У чудової, огня-ної угорської нації немає більш величнішого сина, ніж він. І в неї не було більш щасливого дня, ніж день, коли народився Петефі... Коли б про цю націю ми не знали нічого і знали тільки вірші Петефі, то цим са-мим ми доторкнулись би до її найтонших нервів... Як рекомендувати мені вірші Петефі? Поки що я можу сказати тільки одне: якщо хочеш прекрасних романсів—
читай Петефі; хочеш натхненних гімнів Батьківщині—
читай Петефі; хочеш веселих пісень, любовних віршів—
також читай Петефі".
Вчитель, звичайно, не забуде, розкаже і про безпо-середню участь Шандора Петефі в березневих подіях угорської буржуазно-демократичної революції 1848 р., а також у боротьбі проти австрійського та російського війська під час захисту завоювань революції влітку 1849 р. Варто сказати й те, що в 1849 р. на Буковині Лук'ян Кобилиця закликав збирати продовольство для угорсь-ких революційних військ, із своїми загонами зробив спробу пробитися до угорських революціонерів, серед яких був і батько Петефі, якого поет описав у вірші "Старий прапороносець".
17 травня Шандор Петефі опускає в батьківську мо-гилу й труну з тілом матері. Лихі передчуття не дозво-ляють йому написати на хресті їхні імена. "Тут спочи-вають Батько й Мати",— пише він, щоб на випадок поразки революції вороги не поглумилися над ними.
31 липня 1849 року під Шегешваром у зіткненні з російськими козаками армії генерала Паскевича заги-нув великий угорський поет Шандор Петефі. Місце його загибелі і поховання