Реферат

на тему:

“Життєвий і творчий шлях В. Г. Девдюка”

Василь Григорович Девдюк увійшов в історію народного мистец-тва Гуцульщини не лише як чудовий майстер з різьби по дереву та мосяжник, але й як і талановитий учитель, який зростив цілу плеяду майстрів.

Навики столярства молодий хло-пець перебрав від свого батька. Мис-тецький світ різьби для нього відкри-вся в селі Яворові, колисці різьбярс-тва, в знаних майстрів Юрія і Василя Шкрібляків. „Різьба — це складна, чудова праця — розповідав Девдюк — сам токарний станок зайняв мою цілу увагу, а коли побачив старого майстра, який з такою любов'ю кож-ний предмет прикрашував складним орнаментом, вирізував поля циркулем, так подумав собі, що найкраще мені стати на цей шлях розвитку". Мисте-цтво мосяжництва майстер перейняв від брусторських майстрів Миколи та Дмитра Дутчаків.

В 1904 році комітет господарсь-ко-промислової виставки в Коломиї направив молодого талановитого май-стра у Відень на промислово-мисте-цькі курси. Закінчивши їх Девдюк по-вертається у рідне село Старий Ко-сів. Згодом українська інтелігенція Бу-ковини покликала до міста Вижниці талановитих майстрів: Марка Мегеденюка з села Річки та косівчанина Ва-силя Девдюка вчителями різьби та мо-сяжництва у новостворену школу різь-бярства та металевої орнаментики. У цьому ж році Девдюк запросив до школи інструктором свого першого вчителя, Яворівського різьбяра Васи-ля Шкрібляка.

Слід відзначити, що державна ін-спекція перевірки розвитку промис-лів на Буковині та Галичині у 1886 році засвідчила цілковитий занепад традиційного ремісництва та відсут-ність будь-яких нових проявів його розвитку. Основна причина була у відсутності спеціальної освіти.

Особливо активно розгорнулася діяльність буковинської інтелігенції в кінці XIX століття, значною мірою ви-кликана ініціативами представників української громадськості у Буковин-ському сеймі, сприяння Віденського цісарського двору. Це і привело до створення ряду навчальних закладів, а серед них і школи у Вижниці, куди і були запрошені провідні майстри Косівщини.

У перших звітах новоствореного навчального закладу зазначалося: „Краєвий научний заклад для різьбяр-ства та металевої орнаментики (оздо-би) у Вижниці має на цілі учити синів мешканців руських гір на Буковині природженій тому населенню штуки — різьбярства і металевої орнамен-тики та тим способом плекати цю га-лузь домашньої штуки".

Навчання у школі тривало три роки. Навчальна програма складала-ся із таких предметів: різьбярство та інтарсія, столярство, українська мова та граматика, арифметика та геомет-рія, перспективний рисунок та звичаї. Учням виплачувалась стипендія у 20 корон.

Працювати у школі було важко. Невистачало сировини та інструмен-тів. Навчання проводилося лише влі-тку, бо учні не мали ні взуття, ні теп-лого вбрання. Частково матеріальні нестатки покривалися за рахунок ре-алізації виготовлених речей.

У зв'язку з початком Першої Сві-тової війни і наступним приєднанням Буковини до Румунії, а Галичини до Польщі, збільшуються утиски влади та змінюється напрямок діяльності за-кладу. Тому Василь Девдюк поверта-ється у своє рідне село, де якийсь час займається домашнім господарс-твом, а водночас думає про створен-ня державної промислової школи в Косові. Звертається з клопотанням до уряду, але безрезультатно. І ось в 1923 році при допомозі львівської „Достави" Девдюк закупляє потрібні верстати, для цього він під великий процент позичає один мільйон марок. І відкриває у своєму помешканні при-ватну майстерню, а також закладає школу деревного промислу, де навчає молодих юнаків різьбярству по дереву, столярству і мосяжництву.

У 1925 році Девдюк звертається до львівського шкільного окружного відділу з клопотанням про реєстрацію школи і дозвіл на видачу учнів свідоцтва. У цьому ж році він отри-мує цей дозвіл. Школа проіснувала до 1939 року, і за цей період підго-тувала приблизно 45-50 майстрів.

Учні навчалися в майстерні три роки, оволодівали токарством, сто-лярством, різьбою по дереву та ін-крустацією. Вчитель забезпечував уч-нів матеріалом та потрібними інстру-ментами. Заняття в школі проводи-лися тричі на тиждень, крім фахових предметів подавалися і допоміжні науки з деяких теоретичних предме-тів, такі як стилістика, купецькі раху-нки, рисунок, географія і т.д. По за-кінченні різьбярської школи учні ще два роки працювали під безпосеред-нім керівництвом Василя Девдюка, проходячи практику. Після отриман-ня свідоцтва учні мали право відкри-вати приватні майстерні.

Василь був строгим учителем, ви-магав надзвичайної точності у виконан-ні різьби та інкрустації. Як згадували учні Девдюка не одну роботу поламав і викинув у піч. При цьому казав: „На це люди дивитися не будуть. Треба робити добре, то буде слава і тобі, учневі, і мені вчителю". Не всі учні змогли витримати такий строгий режим навчання. Передаючи свої знання та вміння учням, Василь Девдюк не при-ховував власних творчих секретів. Він любив говорити: „Коли їм дам все, що сам умію, тоді нехай кожний іде сво-єю дорогою". Проте, крім таланови-тих викладачів навчальний заклад по-требує матеріальної підтримки та рек-лами. Львівська „Достава", яка стала своєрідним менеджером і проводила рекламу школи, запрошувала здібних юнаків до навчання, а також подавала перелік речей, які виготовляються уч-нями і майстрами: „церковні, люксу-сові та сальонові". Всі ці речі виконуються з найкра-щого дерева, делікатно виконані із милою гуцульською орнаментикою. Додамо, що замовлення на різні ро-боти приймається для вигоди публіки — „Достава" у Львові (вулиця Домі-ніканська). Доносячи цю звістку до загального відома, витаємо щиро нове огнище нашої рідної культури і ба-жаємо йому найкращого успіху". Май-стер дбав про матеріальне станови-ще своїх учні, запрошував їх брати участь у виконанні замовлень.

Популяризація народної творчо-сті гуцулів завдяки щирим ентузіас-там, прихильникам Гуцульщини ши-рилася не тільки в тодішній Польщі, але і за її межами, звідки в Карпати на відпочинок приїжджало багато „літників",