У останній період творчості М. особливо різко виявляється прагнення до витонченості в образотворчих засобах|коштах|. Його перестають задовольняти звичайні|звичні| образи|зображення|. Він шукає нових, більш ускладнених синкретичних образів|зображень|, де слухові, звукові і нюхові враження зливалися б в одне. Це тяжіння до витончених відчуттів цілком витікає з|із| основної установки М., з|із| його протесту проти|супроти| недосконалості людської природи, "обмеженої п'ятьма огорожами". Але|та| логічна закономірність розвитку його художнього методу призводить до того, що об'єктивно він стає на межі двох протилежних ліній літературного розвитку. Прослідкувати|прослідити| еволюцію його методу - це означає|значить| розкрити|розітнути| самий процес переродження реалізму в його протилежність. Там, де М. зупиняється перед безсиллям свідомості і брехливістю сприйняття, там, де він намагається|пробує| поколивати "огорожу з|із| п'яти відчуттів|почуттів|", тобто знайти інші, надчуттєві шляхи|колії,дороги| пізнання світу, там нарешті|урешті|, де він, хоч і марно, шукає шляхів|колій,доріг| подолання|здолання| миру|світу| мрією - він вже декларує і проводить на практиці основні принципи маніфестів символізму, передбачає їх теорію пізнання світу через надчуттєву інтуїцію.

Ідеологічна основа цього стулення|стулювання| М. з|із| символізмом зрозуміла. Неприйняття буржуазної дійсності - ось|от| той грунт, на якій відбувається|походить| їх зближення. Але|та| генетична лінія творчості М. була інша. Це і визначило своєрідність його світосприймання|світосприйняття|. На шляху|колії,дорозі| його "відваги за грані" стояв його глибокий класовий песимізм. Заглянувши в світ надреального, куди йшли|вирушали| символісти, М. побачив там щось ще страшніше, ніж сама дійсність, і повинен був визнати перед ним своя поразка|ураження| так само, як визнав його перед світом реальним.

1.3. Стиль де Мопассана

СТИЛЬ М. - Глибока суперечність ідеології М. визначила складну структуру його стилю. Дві тенденції, що схрещуються, в його світогляді - гостро песимістичне відношення|ставлення| до дійсності і гедонізм, як маска, за якою він намагається|пробує| заховати своє повне|цілковите| банкрутство|банкротство| перед життям, - дали дві основні лінії його новел.

Однієї лінії новел М. властива різко епікуриєстична|, найчастіше еротична тематика. Персонажі цих новел різноманітні|всілякі|. Світські жінки, що ведуть ризиковані інтриги за спинами свої чоловіків|мужа| ("Жіночі шахрайства", "Засувка", "Врятована"), немолоді|літні| буржуа (Бомбар) або буржуазки|, що утішають себе всілякими способами ("Справа|річ| пані Люно"), фігурують тут в парі з|із| ласолюбними фермерами, що безтурботно пропалюють своє життя офіцерами і т.д. Ці новели найчастіше обрамлені|обрамовані| образом|зображенням| розповідача, аристократа, що проїдає свою ренту і що розповідає|розказує| друзям про той або інший пікантний випадок його життя ("Сестри Рондолі", "Жіночі шахрайства" і т. д.). Образ|зображення| розповідача в таких творах|добутках| майже зливається з|із| епікуриїстичним| чином автора. Техніка цих новел легка і гостра: ми знайдемо в них швидку розповідь|оповідання| без якого-небудь ускладненого психологізму, розгорнену гру двозначними натяками, характерний|вдача| діалог, гостру пуантує не тільки|не лише| в кінці|у кінці,наприкінці| новели, але і на всьому її протязі (кращим зразком|взірцем| такої новели є|з'являється,являється| "Ce cochon de Morin" - "Ця свиня Морен").

Зовсім за іншим принципом будується філософсько-психологічна новела М. В основі її завжди лежить трагічна тема - чи обмежується вона довкола|навколо| сімейно-побутових відносин - спокушена служниця з ферми, що стає повією ("Історія служниці з ферми"), батько, що дізнався|упізнав,взнав,пізнав|, що коханий їм дитина|дитя| не його ("Батько"), і т.д. - чи ставить питання глибоко філософського значення - про сенс|зміст,рацію| людського життя ("Самогубство", "Усипітельніца"), про суть|сутність,єство| буття, про обмеженість людського розуму і т.д. ("Даремна|некорисна| краса|врода|", "Орла" і ін.). При цьому катастрофа, котра звичайно є|з'являється,являється| розв'язкою такого роду новел, вже зумовлена на самому початку, тоді ще, коли сам герой не відчуває її близькості ("Самогубство", "Боягуз", "Ніч" і ін.); тому досить|достатньо| незначного зовнішнього поштовху, щоб ця катастрофа стала неминучою. Звідси крайня психологічна динамічність цих новел при порівняльній подієвій їх бідності. Старий|старик| виходить недільним ранком погуляти по бульвару; споглядання чужої молодості нагадує йому про власну старість і самоту|самітність,самотність|, і на інший ранок його знаходять|находять| повішаним на одному з дерев бульвару[2.26].

Але|та| не слід думати|вважати|, що обидва ці типу новел відокремлені один від одного чіткими гранями: вони нерозривно переплітаються між собою (див. напр. повість "Іветта"). Проте|однак|, чим ближче М. підходить|пасує,личить| до кінця свого життя, тим сильніше звучать в його новелах мотиви песимізму і відчаю, даючи явну перевагу над мотивами еротичними і гедонізмом. Два жанрові різновиди представлені|уявлені| і в романах М. Одні з|із| них дають індивідуально-психологічний аналіз - така історія любові|кохання| світського художника|митця| Олів'є Бертена до дочки своєї коханої ("Сильна, як смерть"), такі переживання|вболівання| сина, що дізнався про зраду матері його батькові ("Пьер і Жан"), така приголомшлива|приголомшуюча| по силі і психологічній глибині історія дівчини, що пов'язала свою долю з низькою розпусною|розпутною| людиною ("Життя"). Цей тип романів переважає у|в,біля| М. Другой тип - роман з|із| різко вираженою|виказаною,висловленою| соціальною тематикою - представлений|уявлений| в "Горі Оріоль" і "Милому другу". Композиційна схема першого з|із| них дана як паралельний показ двох світів: життя двох закоханих різко відмежована М. від життя буржуазних ділків, що спекулюють на легковір'ї хворих, що приїхали лікуватися на курорт, на чванливості лікарів|лікарок|-кар'єристів, ділків, що не нехтують ніякими|жодними| засобами|коштами| для своїх