Найбільшої сатиричної гостроти|дотепу| жанр соціального романа досягає в "Милому другу", де характеристики персонажів відрізняються широкою соціальною типізацією; весь роман витриманий в плані стриманого, але|та| нещадного|безпощадного| сарказму за адресою буржуазного суспільства|товариства| Третьої республіки.

Кажучи про художні прийоми Мопассана, не можна не виділити особливо його пейзажу. Відмічена суперечність світогляду М. визначила і подвійність сприйняття їм природи. Тільки|лише| в природі знаходить|находить| він те гармонійне і здійснене, що марно шукає в світі людина. Звідси глибокий ліризм, витонченість, що доходить до витонченості, в передачі (особливо в його записках "На воді" і "Бродяче життя"). Цьому суперечать|перечать| настрої глибокого жаху перед цією ж самою природою, яка часто|частенько| таїть в собі щось вороже людині, підстерігає його, несе йому загибель і смерть (розповіді|оповідання| "На воді", "Готель", "В дорозі", "Вовк" і ін.).

Загалом же ході історичного розвитку французької літератури М. є|з'являється,являється| деяким вузловим пунктом, в якому сходяться різні лінії літературного розвитку (натуралізм, декадентство, символізм). Але|та| М. синтезував протилежні напрями|направлення|, являвши собою якусь|деяку| цілісність і єдність, які одержують|отримують| своє пояснення в характері|вдачі| його класового світогляду.

2. Фантастика у творах Мопассана

Не дивлячись на те, що в творчості Мопассана переважають реалістичні твори, він приділяв немало уваги фантастичному жанру, що дозволяє - з відомими обмовками - зараховувати його до сонму письменників-фантастів.

Треба сказати, що 19 століття - епоха розквіту літературної фантастики, в романтичному періоді якої важливу роль зіграли книги Э.Т.А.Гофмана в Німеччині, В.Ірвінга і Э. По в США, і цілої когорти письменників у Франції, в числі яких можна назвати раніше всього Жака Казотта, Шарля Нодье і Жерара де Нерваля; помітний внесок в жанр припадає на також частку таких відомих романтиків і реалістів, як А.Дюма, В.Гюго, Теофіль Готье і Проспер Меріме. Спочатку фантастична література обмежувалася традиційними містичними сюжетами: розповідями про зустрічі з привидами і демонами, описом зачарованих замків, пактів з дияволом і іншої чортовини. Починаючи приблизно з 1870 р., вона помітно еволюціонувала і стала цікавитися серйознішими речами, якими часто не гребувала займатися і наука того часу, а саме, гіпнозом, магнетизмом, таємницями людської свідомості. Попутно відмітимо, що подальший розвиток науки і техніки в другій половині 19-го століття привів до появи таких популяризаторів досягнень науки і прогнозистів її подальших успіхів, як Жюль Верн, що вважається у Франції одним з батьків-засновників наукової фантастики технічного напряму, що чудово обходилася без містичних елементів. Незабаром надія виявити життя на далеких планетах дозволила фантастиці, що вийшла в космос, придбати додаткові вимірювання і поступово перейти до того, що зараз називають науковою фантастикою[5.69].

Гі де Мопассан зацікавився цим різновидом літератури на початку 80-х рр. 19 століття. Ряд його новел, присвячених фантастичній тематиці, увійшов до збірки "Страх і інші фантастичні розповіді". У ньому, разом з такою широко відомою його розповіддю, як "Орля", були опубліковані і багато інших розповідей, зокрема "Хто знає?", "Шевелюра" і ін. Разом з цими прекрасними зразками класичної фантастики, перу Мопассана належать і окремі менш відомі новели, безумовно, що відносяться вже до наукової фантастики. Одним з її зразків можна рахувати розповідь "Гості з Марса", за який не було б соромно і письменнику-фантасту першої половини 20 століття. Розповідь була вперше опублікована в 1889 році в журналі "Політичні і літературні аннали" і лише в 1957 році передрукований в журналі "Фіксьон".

2.1. «Орля»

Довгий час ніхто не міг зрозуміти, що, власне, позначає слово "Орля". Критики, що писали про Мопассане, деколи приділяли значно більше уваги етимологічній розшифровці цього слова, чим самої повісті: Слово "Le Horla" прийнято тепер розуміти як "Le hors la", тобто "зовнішнє", таке, що "знаходиться за межами дійсності", "потойбічне" (іншими словами, то фантастичне, що оточує героя повісті).

Як оцінював свою повість сам Мопассан? У щоденнику його слуги приведені наступні слова письменника, датовані липнем 1887 роки: "Я відіслав сьогодні до Парижа рукопис "Орля"; будьте упевнені, не пройде і тижні, як у всіх газетах надрукують, що я збожеволів. Але хай говорять, що їм завгодно; розум мій абсолютно здоровий, і коли я писав цю новелу, то чудово усвідомлював, що роблю. Це — фантастична річ; у ній багато дивного, вона уразить читача, і у нього не раз мурашки пробіжать по спині. Скажу вам, втім, що багато з тих, що оточують нас речей вислизають від нашої уваги. Коли пізніше виявляєш їх, то щиро дивуєшся, яким чином не помічав їх раніше. Додатково наша апатія примушує нас убачати всюди неможливе і неправдоподібне" (Souvenirs sur Guy de Maupassant par FranCois, P. 1910, pp. 93 — 94)[1.98].

Поет Огюст Доршен, що близько знав Мопассана в його останні роки, передавав висловлене йому письменником визнання про те, "що він не вірить ні в що (потойбічне. — Ю. Д.), заперечує замогильне життя, що він матеріаліст і що фантастичні розповіді на зразок "Орля" зовсім не відповідають його особистим переживанням, а представляють собою тільки породження холодної вигадки" (A. Lumbroso. Souvenirs sur Guy de Maupassant, Rome. 1905, р. 56).

"Вигадка" Мопассана свідчила, проте, про те, що письменник піддався в "Орля" поширеним в ту пору впливам літератури декадансу, яка стала сильно розвиватися у Франції в 80-х роках: для неї характерний був відхід від навколишньої дійсності до крайнього суб'єктивізму, містики, ірраціонального. Не піддававшись впливам декадансу в своєму художньому методі, Мопассан починав