Електронні засоби масової інформації

Під електронними засобами масової інформації розуміють телебачення і радіомовлення.

Радіомовлення – передача по радіо спеціальних сигналів, мови, музики тощо для необмеженої кількості радіослухачів. Радіомовлення є найбільш проникливим засобом масової інформації. Оскільки воно потребує мінімально технічного обладнання його аудиторія є найбільшою. Радіомовлення має ряд позитивних властивостей:

носій інформації є звук, що передається на будь-якій відстані і сприймається негайно;

сучасні технології дозволяють зробити прослуховування радіопрограм максимально зручним за допомогою навушників;

відсутність відео ряду не відволікає уваги і дає можливість зосередитись на змісті звукової інформації та активізує увагу слухача, який сам створює в своїй свідомості образи;

радіомовлення вперше надало можливість подавати інформацію в момент самої події.

Телебачення - бачення на великій віддалі нерухомих і рухомих об’єктів, зображення яких передаються на екран засобами електро- і радіозв’язку. Телебачення володіє значною аудиторією телеглядачів. Як всі інші види засобів масової інформації воно має свої позитивні і негативні сторони. До позитивних відносяться наступні: телебачення є доступним практично всім людям. Воно не вимагає особливих освітніх навичок, на відміну від преси. Телебачення, за допомогою прямих трансляцій, оперативно передає інформацію про події, їх розвиток, безпосередньо з місця події.

Новітні електронні засоби масової інформації

У формуванні українського інформаційного простору крім традиційних засобів масової інформації сьогодні активну роль відіграють новітні електронні засоби масової інформації., серед яких найважливішими є такі:

Кабельне телебачення – забезпечується підключенням телевізорів певного району до якогось передавального центру за допомогою дротового зв’язку; відеомагнітофони – призначені для записування та відтворення аудіовізуальних програм та інших журналістських матеріалів; телеконференції – встановлення зв’язку за допомогою супутникової техніки між двома точками землі з метою спілкування між групами людей, участі їх в обговоренні важливих суспільних проблем; електронна пошта – спосіб передачі кореспонденції між двома віддаленими точками негайно за допомогою міжнародної системи комп’ютерного зв’язку, її широко використовують для спілкування з своїми базовими редакціями кореспонденти, що знаходяться в інших містах, районах; електронні банки даних – великі комп’ютери, яких нагромаджують і зберігають найрізноманітнішу інформацію, що доступна для підключення; лазерна преса – виготовлення газети за допомогою лазерних принтерів;, відеогазети – газета виготовляється, але не видруковується, а лишається в комп’ютері і стає доступною підключеним до нього абонентам, які зчитують її з екрану.

1.4 Нормативно – правова база діяльності друкованих засобів масової інформації

Створення системи суспільно-правових засобів масової інформації важливий засіб впливу на процеси демократизації суспільства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. .
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. .
Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості. ЗУ „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України „Про інформацію” та інших актів чинного законодавства і визначених Україною міжнародно-правових документів.

Головне у Законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” – це стаття про свободу діяльності ЗМІ, у якій по суті проголошується ліквідація цензури: „Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю”.

Законом надається право засновувати друковані засоби масової інформації широкому колу організацій і громадян.

У ст. 8, зокрема, зазначається, що право на заснування друкованого засобу масової інформації належить відсоток громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колективам підприємств, установ, організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференцій). Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, підкреслюється у цій статті, є його засновником. Особи, які об’єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.

Вчитаємося і в ст. 12 „Заява про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації”. У заяві повинні бути вказані:

засновник видання;

вид видання;

назва видання;

мова видання;

сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів;

програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість;

передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання;

юридична адреса засновника, кожного із співвласників та його (їх) банківські реквізити;

місцезнаходження редакції.

Реєструючий орган має право зажадати від засновника подання документів, якими підтверджується цивільна правоздатність та дієздатність (паспорт, статут, договір між співвласниками, договір з правонаступниками, довіреність тощо).

Принципово важливо,