УДК 94(100)"06/09"

О. О. ТОРТІКА

АРАБО-ПЕРСЬКА СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРИЧНА ТА ГЕОГРАФІЧНА ЛІТЕРАТУРА ЯК ДЖЕРЕЛО РЕКОНСТРУКЦІЇ ІСТОРІЇ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ ХАЗАРІЇ

Вивчено, класифіковано та піддано критиці джерела арабо- перського походження з точки зору можливостей їх використання щодо реконструкції історії Північно-Західної Хазарії.

Ключові слова: координати, маршрути, річкові шляхи, геополітичні процеси.

Изучены, классифицированы и подвергнуты критике источники арабо-персидского происхождения с точки зрения возможностей их использования в целях реконструкции истории Северо-Западной Хазарии.

Ключевые слова: координаты, маршруты, речные пути, геополитические процессы.

The sources of the arabian-persian origins are investigated, classified and subjected to criticism from the point of view of opportunities their use with the purposes of reconstruction the history of Northwest Khazaria.

Key words: coordinates, routes, river ways, geopolitical processes.

Актуальність обраної теми щодо вивчення ранньосередньовічної історії Східної Європи, зумовлена, в першу чергу, тим, що найчисленнішими й найінформативнішими з точки зору відображення хазарської історії, державного устрою Хазарського каганату, його населення, господарства, релігії та ін. є твори арабо-перських авторів. Безпосередніх відомостей про

Північно-Західну Хазарію в них немає, принаймні, вони невідомі сучасній науці, але інформація контекстного, історико-географічного й етногео- графічного змісту про населення Східної Європи ІХ-Х ст. у них наявні. Найчастіше ці відомості унікальні, не мають аналогій та є єдиним згадуванням про ту або іншу подію, народ, явище й ін.

Мета статті — усебічний джерелознавчий аналіз середньовічної арабо- перської географічної й історичної літератури з точки зору її використання щодо дослідження історії Хазарського каганату та в процесі реконструкції її регіональних аспектів, зокрема історичної географії, етнополітич- ної та соціальної структури, ролі в міжнародних торговельних відносинах алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії. Розглядатимуться праці представників т.з. «математичної географії», «описові» твори та «дорожники», здобутки «класичної» арабської географії, історичні праці на кшталт «Історій війн (або завоювань)», які, в цілому, були написані в період з IX по XII ст., але присвячені подіям VII-X ст.

У статті використані дані письмових джерел, перекладених європейськими мовами й опублікованих професійними філологами-сходознавцями. Це: А. Я. Гаркаві, Д. А. Хвольсон, П. К. Коковцов, В. В. Бартольд, І. Ю. Крач- ковський, А. П. Ковалевський, В. М. Бейліс, В. Ф. Мінорський, А. Н. Поляк, А. П. Новосельцев та ін. Серед сучасних дослідників необхідно виділити О. Г. Большакова, Т. М. Калініну, І. Г. Коновалову, Д. Є. Мішина. Їх праці відбивають новітній рівень досліджень, розвитку методики й методології.

Серед арабо-перських авторів, які використовували певні відомості про Східну Європу, першим як хронологічно, так і за значенням його праці варто назвати Мухамада Ібн Мусу аль Хорезмі (перша третина IX ст.) [13, с. 11-107]. У своїй «Книзі картини Землі» він частково копіює, а частково переосмислює дані «Альмагесту» і «Географічного керівництва» Клавдія Птолемея (II ст. н. е.). Праця аль Хорезмі належить до напряму так званої астрономічної географії й не містить описів місцевостей, котрі нас цікавлять, а лише таблиці з координатами географічних об'єктів і населених пунктів [23, с. 94-96]. Ці координати часто відрізняються від координат Птолемея, а географічні назви подані або в арабській, або в архаїчній античній формі [13, с. 78-82; 15, с. 108]. На думку В. М. Бейліса, у даних по картографії Східної Європи в аль Хорезмі не знайдено реальних свідчень його обізнаності з географії Причорномор'я [3, с. 21-22]. Можливо, як припускає Т. М. Калініна, віддалення і протиставлення в просторі Чорного й Азовського морів в аль Хорезмі можна пояснити використанням даних різних інформаторів цим арабським автором: одні описували річкові шляхи, що зв'язували північ та південь Європи, інші — морські, які проходили вздовж північного берега Чорного моря. Також IX ст. датується праця астронома й географа аль Фергані [3, с. 22].

Наступним автором, що продовжував традицію книжкової, астрономічної географії в арабів, був аль Баттані (852-929 р.). До нашого часу дійшли розроблені ним астрономічні таблиці «аз-зіж ас-сабі», які містять географічні описи, що походять від зміненої греко-сирійської версії праці Птолемея [23, с. 100-103].

До напряму астрономічної географії можна прирахувати також географічний трактат «Чистих братів» — наукової громади, що існувала в Басрі з початку і по 80-і рр. X ст. [11, с. 196]. Його автори або не знали, або ігнорували точніші й докладніші відомості «описової географії» про Чорне море та його басейн. Таким чином, навіть у X ст., у період розквіту «класичної арабської географії», освічена близькосхідна інтелігенція продовжує будувати свої погляди про Всесвіт на ґрунті давно застарілих, хоча й авторитетних книжкових знань.

Першим арабським «дорожником» [15, с. 110] вважається «Книга шляхів і держав» Ібн Хордадбеха (40-і або 80-і рр. IX ст.) [5, с. 129], якого зазвичай приєднують до напряму «описової географії». Серед численних відомостей, зібраних цим автором про населену частину Всесвіту, найбільший інтерес у контексті розглянутої теми викликає опис маршруту купців-русів: «Якщо говорити про купців ар-рус, то це один з різновидів слов'ян (сакаліба). Вони доставляють заячі шкурки, шкурки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [окраїн країни] слов'ян (сакаліба) до Румійського моря. Володар Ар-Рума стягує з них десятину. Якщо вони відправляються по Танаїсу — ріці слов'ян (сакаліба), то проїжджають мимо Хамліджа, міста хазар. Їх володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються по морю