Існують численні трактування маршруту, описаного в цьому повідомленні, але останнім часом переважає такий варіант його реконструкції: в IX ст. купці-руси спускалися по Дніпру в Чорне море, потім проходили Керченську протоку й Азовське море, виходили в устя Дону, перетинали Волго- Донську переволоку й потрапляли на Волгу і Каспій [15, с. 113-115; 19, с. 112; 27, с. 57, 178].

Слід зазначити, що відомості про витоки Дону в арабо-перській географічній літературі були неточними. Останнє зумовлено загальними поглядами на устрій Всесвіту, в першу чергу, тезою про зв'язок усіх морів, які нібито є затоками «Навколишнього океану», а також ідеєю про існування водного шляху, що з'єднує «Північний Океан» і Чорне море [31, с. 199]. На думку Т. М. Калініної, «відомості про ріку Танаїс увібрали інформацію про водні артерії півночі Східної Європи, книжкові дані про Танаїс як східну межу Європи й реальні дані про нижню течію Волги, внаслідок чого в книзі Ібн Хордадбеха використано поняття про єдину водну артерію, що з'єднує північ і південь Східної Європи» [14, с. 89].

Ібн аль Факіх аль Хамадані у своїй «Книзі країн» (903 р.), описуючи маршрут слов'янських купців, частково повторює Ібн Хордадбеха, але, водночас, уводить до обігу нові географічні поняття. Ібн аль Факіх повідомляє: «Слов'яни (сакаліба) їдуть до моря Рум, і бере з них володар Рума десятину; потім випливають вони по морю до Самкуша єврейського; далі вони направляються в країну слов'ян (сакаліба) або переходять із моря слов'янського в ту ріку, що називають Слов'янською рікою, для того, щоб пройти в затоку (або рукав? — халідж) Хазарський (аль-хазар), і там з них бере десятину володар хазар; потім припливають вони до моря Хорасан- ського...» [6, с. 251; 12, с. 75; 29, с. 292].

Як вважає Т. М. Калініна, хазарське місто Хамлідж, про яке писав Ібн Хордадбех, у аль Факіха замінено словом халідж — «канал», «протока» або «затока» з епітетом аль-хазарі — «хазарський» [16, с. 41-42]. Можливо, що маються на увазі Керченська протока й Азовське море, оскільки саме тут перебувало місто Самкарш (Самкуш-єврейський) — Таматарха, в яке потрапляли слов'янські купці з Румійського (Чорного) моря [14, с. 95].

Таким чином, у ранній арабо-перській літературі, до X ст., відсутні будь-які позитивні знання про Дон. Дон описаний украй абстрактно, як частина якогось великого водного шляху. Навіть у тих випадках, коли йдеться про реально існуючі торговельні маршрути, що проходили через Керченську протоку й Дон, ці відомості отримані з інших рук, позбавлені точності й чітких географічних орієнтирів. Усе це свідчить про те, що ці водні маршрути не були освоєні мусульманським купецтвом, перебували поза межами його постійних інтересів.

Ранні відомості ісламського світу про Східну Європу, досвід першого знайомства з її народами, насамперед хазарами, є у авторів історичних праць, т. зв. «Книг завоювань» або загальноісторичних трактатів, у яких також ішлося про арабську інтервенцію на Кавказі й у північному Перед- кавказзі. Це: Халіфа Ібн Хаййат1, аль Балазурі2, ат-Табарі3, аль Куфі4, аль Йа-кубі5, Ібн аль Асір6 та ін. Праці цих авторів надають відомості, насамперед, про центри геополітичного тяжіння Хазарського каганату, основні території мешкання хазар, столицю держави й ставки кагана, розташовані в Прикаспійському Дагестані або степах Східного Прикаспія. Зазначені відомості необхідні щодо реконструкції характеру ранньої (кінець VII — початок VIII ст.) хазарської присутності в Дніпро-Донському межиріччі, інтенсивність якої іноді дещо перебільшується [1, с. 183, 185].

Розповіді арабів про ранні етапи історії хазар, насамперед про війни з ними, містять і деякі фрагментарні дані про систему влади в каганаті, про способи комплектації армії, наявність у ній елітних частин, формування в кочовому хазарському суспільстві соціальної нерівності, соціальної верхівки, служивої знаті. Усе це важливо для розуміння еволюції системи управління в хазарській державі, насамперед володарювання окраїнними, прикордонними територіями, населеними іноплемінниками. Саме як таку територію можна розглядати і Північно-Західну Хазарію.

Новий рівень поглядів на відому й населену людьми частину Всесвіту демонструють автори, які належать до «класичної» школи арабської географії. Основні праці, що надають уявлення про цю школу та погляди її авторів, були написані в X ст. І. Ю. Крачковський зауважував, що саме до цього періоду «... можна прирахувати й апогей арабської географічної літератури в її творчій лінії самостійного розвитку» [24, с. 171].

Важливі відомості про населення Східної Європи в IX ст. є в тексті, відомому серед фахівців під умовною назвою «Анонімна записка про народи Східної Європи» [17, с. 204]. Цей текст не існує як окремий цілий документ, а міститься з різним ступенем повноти в працях декількох арабо- перських авторів X-XVII ст. Автор «Анонімної записки» понині не встановлений, хоча є припущення, що її походження може бути пов'язане з Ібн Хордадбехом або аль Джейхані [17, с. 204-205; 27, с. 50-51]. Цінність «Анонімної записки» полягає в тому, що в ній містяться досить докладні й іноді доволі точні описи місця мешкання, відповідних шляхів пересування, побуту та звичаїв, державного устрою хазар, буртасів, печенігів, угрів і слов'ян. Утім, усі ці відомості потребують ретельного аналізу та дуже обережної інтерпретації.

Т. М. Калініна зауважує, що найповніше текст «записки» репрезентований у працях Ібн