Русте7 (початок X ст.) та Гардізі8 (XI ст.), Мутаххара Ібн Тахір аль Макдісі (друга половина X ст.), аль Бакрі (XI ст.), аль Марвазі (кінець XI — початок XII ст.), Ахмада Тусі (друга половина XII ст.) й ін. [17, с. 204]. На думку Д. Є. Мішина, найбільшу цінність мають тексти Ібн Русте, Гардізі, аль Марвазі й Шукруллаха аль Фарісі, а також аль Бакрі. «Худуд аль-алам» же, навпаки, містить здебільшого авторську інтерпретацію відповідних даних, які в результаті значно спотворюються [27, с. 53].
Текст «Анонімної записки» в переказі різних арабо-перських авторів неодноразово перекладався на європейські мови й піддавався науковому аналізові. У більшості випадків фахівці звертали увагу на відомості про русів і слов'ян [17, с. 204-216; 27, с. 50-60; 29, с. 294-313]. Також переважно на матеріалах «Анонімної записки» побудовані різноманітні гіпотези про етнічну належність буртасів, їх локалізацію та навіть ідентифікацію з населенням лісостепового (аланського) варіанта салтово-маяцької археологічної культури VШ-X ст. Нещодавні екскурси Т. М. Калініної та Д. Є. Мішина, присвячені здебільшого інтерпретації відомостей про слов'ян — «ас-сакаліба», містять кілька цінних міркувань з приводу мешкання кочових народів — угрів, печенігів, гузів — та хронологію їх переміщень східноєвропейським степом [17, с. 207-210; 27, с. 54-57]. Відповідно, дані «Анонімної записки» у варіантах, наведених в Ібн Русті, Гардізі, аль Бекрі, «Худуд аль Алам» та ін., мають бути використані, насамперед щодо вирішення питання про локалізацію й ідентифікацію буртасів, а також давно заплутаної проблеми наявності (чи відсутності) активних торгових відносин між лівобережними слов'янами та країнами мусульманського сходу у VШ-IX ст.
Докладні й доволі достовірні дані про цей регіон у хазарський час наводить також аль Мас'уді9, який писав у 30—50-і рр. X ст. Водночас відомості про географічні об'єкти в цього автора не завжди чіткі і зрозумілі. Так, наприклад, в одному з місць своєї праці він пише про Танаїс, зовсім не пов'язуючи його устя з Азовським морем: «Між великими і відомими річками, що впадають у море Понтус, є одна, названа Танаїс, що приходить із півночі. Береги її населені численними народами слов'янськими й іншими народами...» [6, с. 140-141; 10, с. 18]. У цьому разі Дон (Танаїс аль Мас'уді) впадає безпосередньо в «Понтус» — Чорне море, що, як відзначалося, досить типово для географічних поглядів арабо-перських авторів.
Заслуговує на увагу й описаний аль Мас'уді маршрут походу русів на Ардебіль і Баку (912/13 р.). «[Минуло трохи часу] після 300/912 р. близько 500 кораблів їх (русів — О.О. Т.) прибуло в протоку Нітаса, з'єднану з Хазарським морем. Тут знаходяться добре споряджені люди хазарського царя. [Їх завдання] чинити опір кожному, хто йде із цього моря або з тієї сторони землі, яка простирається від Хазарського моря до моря Нітас.. Коли кораблі русів доплили до хазарських військ, розміщених на вході в протоку, вони знеслися з хазарським царем [просячи дозволу] пройти через його землю, спуститися вниз по його ріці, увійти в ріку (канал, на якому розташована їх столиця?) і в такий спосіб досягти Хазарського моря... Він дозволив їм зробити це, і вони ввійшли в протоку, досягли устя ріки [Дону] і стали підніматися по цьому рукаві, поки не добралися до Хазарської ріки (Волги), по якій вони спустилися до міста Атіль і, пройшовши повз нього, досягли устя, де ріка впадає в Хазарське море... » [25, с. 198-199]. У цьому уривку не тільки описаний шлях через Керченську протоку до Дону й далі на Волгу та Каспій, але і засвідчено факт існування хазарського гарнізону, що закривав цей шлях для русів.
На думку В. В. Бартольда, яка ґрунтується на повідомленні аль Мас'уді про похід русів на Каспій, руси прибули із Чорного моря в Азовське. Переговори з хазарами велися в Тмутаракані, подальше плавання відбувалося уверх по Дону до Волока й униз по Волзі до устя [2, с. 831]. Таким чином, підтверджується маршрут купців-русів (слов'ян-сакаліба), описаний Ібн Хордадбе- хом і аль Факіхом. Це дуже характерно для змішаних варязьких дружин, які дістали в Східній Європі ім'я «русів» [30, с. 84]. У будь-якому разі, цілком імовірно, що вже з першої третини IX ст. вони знали водний шлях, який проходив через Керченську протоку, Азовське море й Дон [19, с. 112].
Контекстна інформація, яка не має безпосереднього взаємозв'язку з територією Подоння-Придонеччя і не пов'язана з його населенням у хазарський час, але необхідна для кращого розуміння геополітичних процесів, наслідком яких стало падіння Хазарського каганату, є в «Книгах шляхів і держав» («Кітаб аль-масалік ва-л-мамалік»), укладених послідовниками й учнями засновника «класичної» школи арабської географії аль Балхі — аль Істахрі (в 50-і рр. X ст.) та Ібн Хаукалем (70-і рр. X ст.) [20, с. 216-217; 29, с. 313-316]. Слід звернути увагу на два повідомлення, що доповнюють одне одне. Перше — про три «групи» русів, крім праць аль Істахрі й Ібн Хаукаля, воно є також в «Худуд аль Аллам», у аль Саведжі, аль Ідрісі та ін. [29, с. 316-318]. Друге — в Ібн Хаукаля, про навалу русів на Нижню Волгу в 969 р. [9, с. 90-101; 21, с. 171-179; 28, с. 225-227].
Як