УДК 821.161.1-1+821.161.2-1].091

КшЕБЕцький В.С.

АРХІТЕКТОНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОДНОСТРОФІЧНИХ ТВОРІВ ВАЛЕРІЯ БРЮСОВА

ТА МИКОЛИ ВОРОНОГО

У статті досліджують особливості архітектоніки однострофічних поезій В. Брюсова та М. Вороного. Схильність обох митців до поезії баладного типу, в якій домінуючим є сюжетний розвиток від зав'язки до розв'язки, за своєю природою унеможливлювала широке використання коротких однострофічних текстів - їхня доля складає 12,8% та 10,2% в доробку російського та українського поетів відповідно. Незважаючи на різноманіття та динамічні зміни метричного та строфічного репертуару митців, вірш В. Брюсова та М. Вороного, насамперед, характеризується чіткістю ритмічної впорядкованості та посиленням архітектонічної семантики. Структурі однострофічних творів найкраще відповідав жанр поетичних замальовок, експромту, пародії та епіграми, а також твори пейзажної і філософської лірики.

Ключові слова: архітектоніка, рима, римування, символізм, строфіка.

Історія світового та українського віршування сприймається не повно без зіставного опису поетичної лірики кінця ХІХ - початку ХХ ст. Як стверджує авторитетний дослідник української поезії Н. Костенко, "український вірш досліджувався у більшості випадків ізольовано від загального літературного процесу, поза контекстом художньо-історичної еволюції української поезії, та її стильових течій" [12, с. 11]. Революційно-якісні перетворення у світовому віршуванні пов'язані з поетичною практикою символізму. Саме тому цілком закономірним є активний інтерес дослідників до поезії та віршової техніки цього напряму.

Поетична спадщина багатьох українських символістів досі ще не зібрана або подана недостатньо. Насамперед це стосується творчості Миколи Вороного (1871 - 1938) - лідера та теоретика символізму, роль та місце якого в розвитку національної поезії співставне з місцем, яке в російській літературі посів Валерій Брюсов (1873-1924). І В. Брюсов, і М. Вороний утвердились як талановиті поети, першопроходці, громадські діячі, зачинателі символізму в національних літературах. Літературна діяльність митців, їхня активна позиція в громадському й мистецькому житті початку ХХ ст., а також широкий інтерес до їхньої творчої спадщини з боку літературознавців доводять справедливість відведення чільних місць В. Брюсову та М. Вороному в еволюції російського та українського символізму.

Протягом останніх десятиліть помітним є інтерес до технічної сторони вірша Брюсова та Вороного. Серед таких досліджень вирізняються роботи М. Гаспарова [3; 4; 5], Л. Голомб [6], О. Клінга [10]; В. Колкутіної [11], Н. Костенко [12], Ю. Лотмана [139], П. Руднєва [15] та ін.

Дуже близько до фронтальної розробки строфічного рівня брюсовської версифікації підійшов М. Гаспаров [3; 4; 5]. У низці робіт він вказав на загальні тенденції в строфічних експериментах Брюсова та зробив спробу семантичного і структурного аналізу деяких з них. Проте цілісної статистично вивіреної картини всієї строфічної системи лірики поета немає і у нього.

Український літературознавець О. Гонюк, аналізуючи літературний процес межі століть, також відзначає особливий ріст культури українського віршування, що проходить шлях "від народнопісенних ритмів до вільного й білого віршів" [7, 8]. Як і російська, українська поезія того часу тяжіє до синтезу мистецтв - "музичні образи й переживання в ній тонко згармонізовані з малярськимим ефектами..." [7, 8]. Зважаючи на прозорі паралелі у сфері версифікаційної майстерності та синтезуючого ядра поезії Брюсова та Вороного, доцільно згадати ідеї Д. Дюришина [8], Д. Наливайка [14] та ін., які зазначають, що перспективними є дослідження метричних та ритмічних особливостей віршових творів різнонаціональних літератур, адже "для порівняльного вивчення літератури має велике значення ...детальне версифікаційне дослідження у площині порівняльної метрики" [8, 186] та порівняльної строфіки.

Виділяючи різні типи строфічної організації текстів В. Брюсова та М. Вороного, керуємось усталеною класифікацією [9], відповідно до якої строфи поділяються на: 1) однострофічні та полістрофічні; 2) рівнострофічні та нерівнострофічні; 3) тверді архітектонічні форми.

Схильність Брюсова та Вороного до поезії баладного типу, в якій домінуючим є сюжетний розвиток від зав'язки до розв'язки, за своєю природою унеможливлювала широке використання коротких однострофічних текстів - їхня доля складає 12,8% та 10,2% в доробку російського та українського поетів відповідно. В підрахунку за віршами відсоток однострофічних творів Вороного є ще меншим (3,9%) та підкреслює нашу попередню думку щодо епізації ліричних сюжетів обох авторів.

Звичайно, що структурі однострофічних творів найкраще відповідав жанр поетичних замальовок, експромту, пародії та епіграми. Останні - найбільш поширені у творчому доробку митців. Серед них назвемо поезії "Ф.Сологуб", "А.Блок", "К.Д.Б." Брюсова та "Камо?", "Молитва", "Балетниці" Вороного. Твори є цікавими для дослідників історії літератури та біографів поетів початку ХХ ст., проте з точки зору архітектоніки поезія є традиційною (переважно катренна побудова). На увагу заслуговує інша група однострофічних творів, що за своєю жанровою приналежністю охоплює пейзажну, філософську та чисту лірику митців.

Своєрідна архітектоніка спостерігається в поезії Вороного "Плеяди", однострофічну основу якої складають непопулярні в українській ліриці 13 віршів свобідного римування (ABBABCCAADADA). Вороний за основу твору обирає давньогрецький міф про народження плеяд - семи сестер, дочок Атланта та Плейони, що були перетворені на сузір'я, українська назва якого - Волосожар. Поява сузір'я на нічному небі знаменує для ліричного героя прихід нового року, а разом з ним з'являються думки про майбутнє, певні сподівання та очікування. У схемі римування помітною є наскрізна присутність віршів, що відповідають літері "А". Саме вони, містячи в своєму складі рефренний вірш "Сім самоцвітів зоряного грона", несуть основний зміст, поєднуючи астрофічну структуру ПМК в одне ціле:

Сім самоцвітів