В безмежному величному просторі, В

В іскристому морі! В

їх появили Атлас і Плейона... А

Дочки богів оті красуні зорі: В

Електра, і Тагета, і Стеро па, С

І Майя, і Целена, і Меро па, С

І Альціо на, — А

Сім самоцвітів зоряного грона! А

Ці передвісниці нового року, Б

З 'являючись, як золота корона, А

Єднають з нами давнину глибоку... Б

Сім самоцвітів зоряного грона! [2, 64]. А

Незважаючи на однострофічну структуру з 13 віршів, в поезії Вороного простежується симетрія. Умовним центром твору є 6-й, 7-й, 8-й вірші, в яких автор використовує лише назви зірок. Продумана архітектоніка дозволяє також виокремити початковий п'ятивірш, що інтерпретує міф про появу сузір'я Плеяд, та кінцевий п'ятивірш, що відображає безпосередньо рефлексію ліричного героя під час споглядання зоряного неба. Поезія "Плеяди" переконливо свідчить про тяжіння Вороного до пошуків не як у ідейно-тематичній площині, як у царині ліричної форми.

Ще одним зразком копіткої роботи українського поета над архітектонікою ліричного твору є поезія "Хмарка", що через нові образи інтерпретує традиційну тему фаталізму. В світовій літературі популярним був сюжет про Ікара, а також тема метелика та полум'я. До літературних образів із фатальним прагненням долучитися до прекрасного і водночас недосяжного, відноситься й образ хмарки, створений Вороним:

...Захотілося їй пригорнутись до

сонця палкого — А

І летіла, летіла вона, поспішала

до нього!.. А

І, сп 'янівши від світла, зітхнула

в солодкім зомлінні В

І, мети не досягши, розтанула

в яснім промінні [2, 71]. В

З точки зору строфічної побудови, маємо справу із умовним катреном. Розглядати уривок як восьмивірш не дозволяє метрична побудова твору (Ан5), що в такому випадку втрачає свій виразний ритмічний малюнок. Вороний надає творові з відносно нейтральною назвою "Хмарка" додаткового напруження за рахунок обриву, що генерує очікування наступної думки. Безперечно, у випадку суцільної п'ятистопної побудови кожного вірша поетичне мовлення втрачало саме те психологічне звучання, на створення якого був направлений ідейний задум митця. Поезія "Хмарка" є прекрасним зразком діалектичної єдності таких рівнів архітектоніки ліричного твору, як метрика, строфіка та семантика.

Фольклорна традиція виразно виступає в 10-вірші Вороного "VIII. Дівчина-блискавка", що складає частину циклу "Гротески". Назва твору - це паралелізм, що у творі номінально відсутній. Автор поступово підводить читача до розуміння внутрішньої сутності образу дівчини. Традиційно для Вороного, в структурі однострофічного твору умовно виділяється два шестивірші, що несуть дві теми - опис блискавки як природного явища та опис дівчини, до якої ліричний герой має певні почуття:

Блискавко гнівна!

Ти люба мені а

Тим, що крізь темряву ночі В

Кидаєш стріли свої вогняні а

І, розтинаючи хмари грізні, а

Блисками радуєш очі. В Дівчино рідна!

Ти люба мені а

Тим, що змагання дівочі В

Крешуться в серці твоїм, як огні, а

І, розбиваючи думи сумні, а

Грають, як блискавки ночі [2, 84]. В

Паралелізм "дівчина-блискавка" виникає через співставлення двох п'ятивіршів, що мають аналогічну будову, а також графічно виокремлених звертань у кожній строфі - "Блискавко гнівна!" та "Дівчино-рідна!". Засобом поєднання віршів в одне архітектонічне ціле виступає також рима(схема римування - аВааВаВааВ). Завдяки образно-семантичній та графічній тотожності умовних шестивіршів абсолютно мотивованою є образна назва твору. Розвиток теми в останньому вірші та її завершення через порівняння "дівочих змагань" із блискавкою ночі повертає читача на початок строфи до попередньої теми. Таким чином Вороний створює кільце, змушуючи ліричного героя переживати в думках враження від блискавки та почуття, викликані образом дівчини, знову і знову. Зазначимо, що аналогічний прийом кільця використовує Вороний в поезії "Лілеї" (А' ЬЬЬА' ЬА' А' ЬА' Яв), в якій образ квітки, що символізує чистоту та гармонію буття, співставляється зі спогадами ліричного героя про минулі роки молодості. Руху по колу думок ліричного героя якнайкраще відповідає архітектоніка поетичного твору.

Чільне місце у творчому доробку та серед групи однострофічних творів Вороного займає поезія "Раб", своєрідність якої - у виразному переплетенні метричного, строфічного та ідейно-тематичного рівнів:

Рани криваві шкребе, виє від болю, вищить,

Знов за кайдани береться, і рве, і гризе їх зубами,

Та не порвати йому, ані послабити їх.

О, як подібний до нього і ти, нещасливий коханцю!

Глянъ-бо у душу свою — раб той нікчемний се ти! [2, 131].

Метричною основою твору є модифікований гекзаметр. Популярний античний метр стає у Вороного засобом стилізації та тлом для вираження роздумів ліричного героя про кохання, що перетворює людину на невільника власних почуттів. Гекзаметр створює своєрідний колорит урочистості та надає поетичному мовленню рис дидактизму. Символічною та такою, що співвідноситься із ідейним змістом, є строфічна побудова твору, що складається з 10 неримованих віршів. У науковій літературі знаходимо таке трактування символіки числа 10: "1 - це Бог, 0 - це безкінечність. Якості цифри 1 дають честь, віру, впевненість у собі. 0 підштовхує до духовної боротьби, що дає людині розуміння свого місця в цьому житті" [16, 83-84]. Таким чином Вороний, символічно об'єднавши вірші гекзаметра у десятивірш, звертається до свідомості ліричного героя, а разом з ним - вдумливого читача, спонукає його до постійного самовдосконалення, свободи, відкидання стереотипів та пошуку місця в суспільстві.

На відміну від Вороного, тенденційною рисою однострофічної лірики Брюсова є тяжіння до рідкісних наддовгих розмірів, що пояснюється експериментаторськими та стилізаторськими інтенціями поета. Сюди належать поезії "Начинающему" (Д6цу1), "Лишь безмятежного мира." (Д6цу1) та