Нет, мы не только творцы, мы все и хранители тайны! А

В образах, в ритмах, в словах есть откровенья веков. Ь

Гимнов заветные звуки для слуха жрецов не случайны, А

Праздный в них различит лишь сочетание слов [1, 256]. Ь

Строфа є імітацією античного гекзаметра, що також посилює ідейне спрямування твору - настанови митця початківцю. Про символічність поетичного мислення поета свідчить зосередженість саме на образах, ритмах, лексичному та звуковому наповненні поезії. Невипадковим є також зіставлення місії художника слова із місією жреця - того, хто бачить приховані знаки та символи в повсякденному житті та спрямовує дії та вчинки звичайної людини. Непересічну роль поета-деміурга розкриває Брюсов в однострофічній поезії "Лишь безмятежного мира.". Вразлива душа ліричного героя прагне відчуття спокою та єднання з вічністю задля можливості творити по-справжньому

"чисте" мистецтво:

В благостном холоде стыну, пью из святого потира А

Тайну последних молчаний, сшедший с арены борец. Ь

Прошлое прошлому кину! Лишь безмятежного мира, А

Лишь раствориться в тумане жаждет душа, наконец! В

Серед архітектонічних особливостей твору слід відзначити римування тринадцятивірша лише на дві рими (аВаВаВаВаВаВа), при чому спостерігається своєрідний збій та зміна клаузул в останньому чотиривірші за рахунок додавання п'ятого вірша до другого умовного катрена. Брюсов нетрадиційним (на тлі метричного та строфічного курсивів) прийомом "клаузульного" курсиву виокремлює найбільш сильну з огляду на ідейний зміст частину поезії.

Додаткової виразності та водночас вертикального подовження строфи досягає Брюсов також за рахунок повторів та градаційних рядів:

Довольно, довольно! Я вас покидаю! берите и сны и слова! a

Я к новому раю спешу, убегаю, мечта неизменно жива! a

Я создал, и отдал, и поднял я молот, чтоб снова сначал ковать. B

Я счастлив и силен, свободен и молод, творю, чтобы кинуть опять! B

[1, 116].

На відміну від попередніх довгих однострофів Брюсова, поезія "Вступление" виокремлюється швидкістю ритму. Розмір семистопового амфібрахія сприймається вкрай експресивно, що досягається поєднанням лексичного наповнення, стилістичними прийомами на тлі суміжного крайнього та цезурованого римуванням віршів строфи.

Цікава експериментальна форма поєднання різноманітних типів рим репрезентована в поезії Брюсов "Ночь". Доволі рідкісним явищем є використання наддовгої епікрузи:

Ветви темным балдахином свешивающиеся, A"

Шумы речки с дальней песней смешивающиеся, A"

Звезды, в ясном небе слабо вздрагивающие, B"

Штамбы роз, свои цветы протягивающие, B"

Запах трав, что в сердце тайно вкрадывается, С

Теней сеть, что странным знаком складывается, С

Вкруг луны живая дымка газовая, D"

Рядом шопот, что поет, досказывая D"

Клятвы, днем глубоко затаенные, E'

И еще - еще глаза влюбленные, E'

Блеск зрачков при лунном свете белом, F

Дрожь ресниц в движении несмелом, F

Алость губ, не ускользнувших прочь, G

Милых, близких, жданных... Это - ночь! [1, 339]. G

Новаторством автора є поступове зменшення епікрузи на один склад від шести до абсолютного нуля. Завдяки такому прийому Брюсов не лише формально зменшує в кожному наступному умовному двовірші кількість стоп, а й пришвидшує ритмічний рух ліричного сюжету, що повною мірою відповідає тематичному наповненню поезії.

Такою ж мотивованою структурою характеризується шестивірш Вороного "Хвиля" (А'ЬА'ЬЬА' Ан5/4/3):

Ізумрудна, блискуча, з перлистою ніжною піною A'

Хвиля котиться, грає, співаючи пісню дзвінку, Ь

І сміється до сонця, і вабить раптовою зміною, A'

І пустує, і плеще, цілуючи скелю стрімку... Ь

Так кохання у серці, в його тайнику Ь

Виграває хвилиною [2, 120-121]. A'

Подібно Брюсову, Вороний поступово зменшує довжину вірша від 5 до 3 стоп, що на ідейно- тематичному рівні відповідає явищу зародження, поступового руху та зникнення хвилі, що розбивається об берег. Проте хвиля Вороного не зникає безслідно: завдяки особливостям римування ліричний сюжет повертається до початку і нова хвиля-думка розпочинає свій рух. Як уже зазначалося, саме строфічна символічність та тяжіння до циклічності руху та думки є домінантою поетичного мислення Вороного.

Особливої уваги заслуговує однострофічна поезія Брюсова "По поводу сборников "Русские символисты", що проектує проміжний підсумок розвитку символізму протягом п'яти років з моменту виходу першого програмного збірника:

Мне помняться и книги эти, A

Как в полусне недавний день; Ь

Мы были дерзки, были дети, A

Нам все казалось в ярком свете... A

Теперь в душе и тишь, и тень. Ь

Далеко первая ступень. Ь

Пять беглых лет — как пять столетий [1, 92]. A

За смисловими та синтаксичними ознаками поезія чітко поділяється на катрен та терцет, які протиставляються не лише ідейно, а й ритмічно: перша строфа - експресивніша, друга - спокійна, врівноважена завдяки чіткій побудові та синтаксичній завершеності. На семантичному рівні п'ятивірш відбиває спогади ліричного героя останніх п'яти років, що безпосередньо пов'язані з розвитком символізму в Росії. Натомість завершальний терцет - це час робити тверезі висновки. В фіналі відчувається певна емоційна втома та творча виснаженість ліричного героя, який потребує нових вражень і нових емоцій. Такий психологічний стан безпосередньо співставляється з творчою особистістю Брюсова початку ХХ ст., який відчував певну кризу напряму та очікував змін, що, зрештою, будуть принесені яскравою когортою молодих поетів-символістів. В світлі семантичної та синтаксичної контрастності умовних строф поезії, графічна єдність віршів є вкрай важливою, адже саме вона підкреслює монолітність поетичної думки Брюсова про закономірності літературного процесу та взаємозв'язок поколінь.

Виваженість архітектоніки поетичних творів на всіх рівнях стала прикметною ознакою ідиостилів В. Брюсова та М.