Реферат

Образи Кутузова і Наполеона

в романі Л.Толстого “Війна і мир”

Велике місце в романі-епопеї “Війна і мир” займають образи Кутузова і Наполеона. За допомогою показу двох великих полководців автор намагається розв'язати проблему, хто ж є головним в історичному процесі: особистість чи маси. Кому належить перемога у війні 1812 року? Яка роль командуючих у бойових діях? Знаходячись на чолі армій, Наполеон і Кутузов не тільки направляли воєнні дії, але також розпоряджалися долями людей, їм підлеглих. Толстой у своєму романі відбив свій погляд на війну, на роль видатної особистості і народу.

Автор роману відкрито говорить про своє неприйняття Наполеона, його загарбницької політики, тим самим принижуючи достоїнства і заслуги цього полководця. Симпатії письменника на стороні Кутузова, істинно народного полководця, якого не сприймало вище суспільство, що засуджувало його тактику ведення війни. Простота, доброта, скромність, близькість до простого солдата - от ті почуття, що виділяє Толстой у Кутузове. Саме тому фельдмаршал не відповідає представленням світла про командуючого російською армією.

Кутузов і Наполеон є антиподами в романі. Відношення письменника до них також по-різному.

Наполеон - кумир свого часу, перед ним схилялися, йому наслідували, бачили в ньому генія і велику людину. Слава про нього облетіла практично увесь світ. Але Толстой не ідеалізував цього загального кумира, поступово в романі йде розвінчання його як полководця і як великої особистості. От як Толстой описує “велику армію” Наполеона: “Це була юрба мародерів, з яких кожний чи віз ніс купу речей, що йому здавалися коштовні і потрібні”. Людина, що загордилася себе володарем світу, був дуже далекий від простого солдата і своєї армії, завдяки якій він досяг висот величі. Це егоїст, що думає тільки про себе і свої бажання, усі підпорядковуючий тільки своїм примхам. “Усе, що було поза ним, не мало значення, тому що усі у світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі”. Толстой показує, що все це тільки примха, самообман. Поряд із зарозумілістю Бонапартові наявні і лицемірство, і позерство, і фальш: “З властивою італійцям здатністю змінювати довільне вираження обличчя, він підійшов до портрета і зробив вид замисленої ніжності”. Навіть перед портретом сина він відіграє роль.

Наполеон твердий і віроломний. Йому байдужна доля армії. Він байдуже дивиться на загибель уланів, що переправляються через ріку, він байдужний до загибелі простих солдатів, тому що вони тільки знаряддя для досягнення їм своїх цілей. Йому лестить любов народу, але при цьому Бонапарт не випробує ні краплі подяки, усі були зобов'язані беззаперечно підкорятися його волі: “Мільйони людей убивали і мучили один одного, тому що Наполеон був властолюбний ”.

Більше всього вражає відношення французького імператора до цієї війни, що має своєю метою поневолення Європи, Росії, усього світу. Він відноситься до війни як до чого природному в людській історії: “Війна- гра, люди- пішака, які варто правильно розставити і рухати”, “Шахи розставлені; гра почнеться завтра”.

Своє відношення до Наполеона автор виражає через портретні замальовки, що відрізняються реалістичністю й іронічністю: “Маленька людина в сірому сьортучці... Він був у синьому мундирі, розкритому над білим жилетом, що спускався на круглий живіт, у білих лосинах, що обтягають жирні стегна коротких ніг”.

Зовсім інше відношення Толстого до Кутузову. Тут і любов, і повага, і розуміння, і жаль, і захват, і замилування. З кожною новою зустріччю автор усе більше і більше розкриває образ народного полководця. З перших хвилин знайомства ми починаємо поважати цієї людини, так само, як і сам автор. Він близький до народу, йому характерні щирий патріотизм, він позбавлений всякої замальовки. Ми бачимо його скромність і простоту, йому близький і дорогий простий солдат. Ми почуваємо, як страждає Кутузов, бачачи біжать з полючи бою російських воїнів. Він один з деяких, хто розумів безглуздість, непотрібність і жорстокість цієї війни. Великий полководець живе одним життям із простими солдатами, їх думами. Він скромний і простий у побуті. Кутузов має військову мудрість, він небагатослівний, не кричить і не намагається довести свою правоту, він завжди вичікує. Його люблять і шанують прості солдати. Командуючий і його армія єдині, саме це показав автор у своєму добутку.

Такими різними з'являються перед нами Наполеон і Кутузов у романі Л. Н. Толстого “Війна і мир”. За допомогою цих образів письменник хотів показати своє відношення до великих особистостей і їхньої ролі в історії.

Незважаючи на те, що зривши в духовному розвитку Толстого відбувся після 70-х років, у зародковому стані багато пізніших його поглядів і настрої можна знайти й у добутках, написаних до перелому, зокрема в “Війні і світі”. Цей роман виданий за 10 років до перелому, і весь він, особливо в тім, що стосується політичних поглядів Толстого — явище моменту перехідного для письменника і мислителя. У ньому і залишки старих поглядів Толстого (наприклад, на війну), і зародки нових, котрі згодом стануть визначальними в цій філософській системі, що одержить назву “толстовство”. Погляди Толстого мінялися навіть протягом його роботи над романом, що виразилося, зокрема, у різкому протиріччі образа Каратаєва, відсутнього в перших варіантах роману і введеного лише на останніх етапах роботи, патріотичним ідеям і настроям роману. Але разом з тим цей образ викликаний був не примхою Толстого, а всім розвитком