дві війни: 1805 року, за кордоном і 1812 року, у Росії. Не можна було показати другу війну без першої. Толстой говорив: «Мені совісно було писати про наше торжество в боротьбі з бонапартовской Францією, не описавши невдач і нашого сорому... Коли причина наших невдач і нашого торжества була не випадкова і лежала в сутності характеру російського народу і війська, то характер цей повинний був виразитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок». «Характер народу» чи «дух армії» — так говорить Толстой. І він хоче показати армію і підняти її дух.
У романі з'являються історичні фігури — Кутузов, Наполеон, Багратіон, Мюрат і інші. Образ Кутузова близький автору, він займає в романі центральне місце. У кампанії 1805 року Кутузов хотів одного -і вивести російську армію з меж австрійських границь і, у кінцевому рахунку, вийти з цієї непотрібної війни.
Через образ Кутузова Толстой передає свою ворожість до парадності, до пишності одіянь і фраз. Толстой хоче, щоб ми бачили Кутузова так, як бачить його він сам і як бачать його солдати — «пухке знівечене ранню обличчя», «посмішка око» (посмішка мудрої людини). У ладі він бачить не сіру масу одноликих фігур, а довідається і виділяє окремих солдатів і офіцерів. У Толстого виникає тема єднання командуючого із солдатами, тема єднання особистості з масою.
Звернемося до системи образів "Війни і світу". Вона виявляється дуже чіткої і підлегла глибокій внутрішній логіці. Два герої "поза шляхом" виявляються не тільки персонажами роману, але і символами, що визначають спрямованість духовного руху, тяжіння інших героїв. Це Кутузов і Наполеон.
Уся глибина розуміння історичних процесів, уся повнота знання "останньої правди" про Росію і духовне злиття з російським народом сконцентровані в образі Кутузова. Це - світлий полюс роману. Образ народного полководця для Толстого у всіх відносинах ідеальний, так що Кутузову вже як би і нікуди розвиватися: його духовна задача - постійно жити на цій вищій крапці свого розвитку, не допустити для себе ні єдиного егоїстичного кроку.
Образ Наполеона - темний полюс роману. Холодний егоїзм, неправда, самозакоханість, готовність заради досягнення своїх низьких цілей жертвувати чужими життями, навіть не вважаючи їх,- такі риси цього героя. Він теж позбавлений шляхи, тому що його образ-межа духовної деградації. Уся диявольська "наполеонівська ідея", з 1805 року занимавшая російське суспільство, сконцентрована, усебічно проаналізована і затаврована Толст в образі Наполеона.
І духовний "вектор" героїв "Війни і світу" може бути спрямований "до Кутузову", тобто до збагнення вищої правди, народної ідеї розвитку історії, до самовдосконалення через самозречення, чи "до Наполеона" - униз, по похилій площині: шлях тих, хто боїться постійної напруженої духовної роботи. І шлях шукань улюблених героїв Толстого йде через подолання в собі "наполеонівських" рис і ідей, а шлях інших - через їхнє прийняття, прилучення до них. Саме тому всі герої "без розвитку", що зупинилися, що обрали легкий шлях відмовлення від духовної роботи, об'єднані "наполеонівськими рисами" і утворять у російському суспільстві свій особливий світ - мир світської черні, що символізує "наполеонівський полюс" роману.
Образи Кутузова і Наполеона створюють не тільки психологічні, але й історико-філософські полюси. Осмислюючи причини виникнення воєн, психологію й ідеологію завойовників, їх історичні і моральні риси, Толстой виявляє таємні механізми дії законів історії. Він шукає ті сили, що протистоять завойовницьким амбіціям, шукає, як і коли з'являється і набирає міць ідея волі, що протистоїть ідеї поневолення.
Іншими словами, Лев Толстої прагне до глибокого філософського осмислення ідеї війни й ідеї світу, втілених у романі в образах Наполеона і Кутузова. І герої, що тяжіють до Наполеона, наділені "наполеонівськими" рисами, виявляються в романі як би "людьми війни", об'єктивно сприятливому виникненню воєн. Сприймаючи війну як щось не просто важке і страшне, але як подія протиприродними, спровокованими самими низинними помислами і бажаннями, Толстой показує, як виявляються ці помисли і бажання, як розвивається ця психологія війни в людях, далеких від полів боїв, - у Курагыних, у фрейліні Шерер, у Ганні Михайлівні Друбецькоъ, у Бергові, у Вірі Ростовый...
В образі ж військової людини Кутузова втілена для Толстого сама ідея світу - неприйняття війни, прагнення перемогти не тільки французьку армію, але і саму антилюдську ідею завоювання.