Щурат Василь Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Васимль Григомрович Щурат (* ,  — † ) — український педагог, літературознавець, і перекладач.

Родом із села Вислобоків на Львівщині. Студії зі слов'янської філології завершив (1895) у Львівському і Віденському (докторат у ) університетах, пед. іспит склав у Чернівецькому університеті (1898). 1898 — 1934 учителював, спочатку в держ. гімназіях Перемишля, Бродів і (з 1907) Львова. 1921 не присягнув на вірність поль. державі й став дир. приватної жін. гімназії СС. Василіянок у Львові (1921 — 34). 1914 Щ. був обраний дійсний член НТШ і 1915 — 23 був його гол., брав активну участь у боротьбі за укр. університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором Львівського Таємного Унту (1921 — 23). 1930 у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями на Україні, зрікся гідности дійсний член ВУАН, якою його наділено 1929 (відновлений дійсний член УАН після больш. окупації Галичини 1939). Останні pp. життя працював дир. Львівської Бібліотеки АН УРСР і проф. Львівського Університету. Помер у Львові.

У літ., наук., гром. і публіцистичне життя Львова і Відня Щ. впровадив , під впливом якого він залишився до 1896/ Щ. виступав в австр., поль., чес. і зах.-укр. пресі зі ст., поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співред. газ. «Буковина» в Чернівцях, ред. журн. «Молода Муза» (1906), «Світ» і тижневика «Неділя» (1912). З політ. ст. виступав на стор. «Діла». Літературознавча праця Щ. тематично різноманітна: від староукр. літератури («Слово Данила Заточника», 1896), до літератури 19 ст., зокрема праці про , , П, Куліша, , , І. Франка, В. Самійленка, Г. Квітку-Основ'яненка та ін. («Літ. начерки», 1913). Збірка поезій"Lux in tenebris" (1895), «Мої листи» (1898), «Раз до мене молодість прийшла», «На трембіті» (1904), «Іст. пісні» (1907), «Вибір пісень» (1909), поема «В суздальській тюрмі» (1916). 1900 і 1905 Щ. видав віршований молитовник «Із глибини воззвах» і 1902 поему «Зарваниця», що були зразком укр. рел. поезії. Крім того, Щ. багато перекладав: з стародавніх поетів (), франц. («Пісня про Ролянда»), нім. (Гайне, Ґете), поль. (А. Міцкевіч, Ю. Словацький, М. Конопніцька, А. Асник, Я. Каспровіч, К. Тетмаер), рос., білор. та ін. Багато уваги Щ. присвятив питанням українсько-польських відносин, зокрема літ. (студія «Шевченко і поляки», 1917; «Основи Шевченкових зв'язків з поляками», 1917; «Коліївщина в поль. літературі до 1841», 1910). Праці Щ. друкувалися перев. у ЗНТШ. Посмертні вид. творів Щ.; «Поезії» (Л. 1957 і 1962), «Вибрані праці з іст. літератури» (К. 1963). Йому належить найкращий до 1914 віршовий переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907).

135 років від дня народження Василя Щурата

(24.08.1871 – 27.04.1948) — фольклориста, етнографа,
літературознавця, перекладача, поета, академіка

Народився 24 серпня 1871 року в селі Вислобоки на Львівщині в сім’ї учителя. Після смерті батька мати разом із сином переїхала в село Кобиловолоки Теребовлянського району, де розпочав своє шкільне навчання.

У 1880 р. сім’я Щуратів переїхала на постійне проживання до Львова, де хлопець продовжив своє навчання в нормальній школі домініканів, а потім був зарахований учнем української Академічної гімназії. На гімназійні роки припадають початки літературної творчості В. Щурата і його знайомство з І. Франком, за допомогою якого він входить у літературне середовище Львова. Закінчуючи гімназію, В. Щурат виступив у літературі з фольклористичними статтями («Свійські ліки», «Обжинки в Грибовичах під Львовом»), з оригінальними поезіями («Ой виберусь я полем», «Думка», «Блискавко темної ночі»).

1892 року В. Щурат вступив до Віденського університету на слов’янську філологію, а в 1896 р. захищає докторську дисертацію про літературну пам’ятку Київської Русі «Слово Данила Заточника» і одержує вчений ступінь доктора філософії.

З 1898 року працює вчителем гімназій в Перемишлі, Бродах. У 1907 році повертається до Львова. Тут працює вчителем німецької гімназії, стає дійсним членом НТШ, публікує в його виданнях свої твори.

У 1921 році В. Щурат стає ініціатором створення Українського підпільного університету, і його обирають першим ректором цього ж університету.

З 1922 по 1936 рік він — директор жіночої гімназії сестер-василіанок, де одночасно викладає українську мову та літературу, створює науковий гурток імені Лесі Українки. З 1929 року — академік АН України.

Помер учений 27 квітня 1948 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

ЛІТЕРАТУРА

Щурат В. Г. Поезії; Слово про похід Ігоря; Пісня про Роланда / Вступ. ст. С. Щурата. — Львів: Кн.-журн. вид-во, 1957. — 235 с.

***

Щурат В. Гімн американських українців: Вірш // Альманах українського народного Союзу на рік 1993. — Джерзі-Ситі; Нью-Йорк, 1993. — С. .

Щурат В. Едгар По. Дзвони // Тисячоліття: Поетичний переклад України-Русі. — К., 1995. — С. – 374.

Щурат В. Пісня про Роланда: [Уривок] // Тисячоліття: Поетичний переклад України-Русі. — К., 1995. — С. – 370.

Щурат В. Слово про похід Ігоря Святославича: [Уривок] // Тисячоліття: Поетичний переклад України-Русі. — К., 1995. — С. – 368.

Щурат В. В Суздальській тюрмі; Цикл: Митрополитові Андрієві Шептицькому; Зарваниця // Тернопіль. — 1993. — № . — С. .

Щурат В. Цвісти ще мусиш, Україно: [Поезії] // Дзвін. — 1991. — № . — С. – 14.

Культурне життя

Для української освіти під польською владою настали тяжкі часи. Відразу після окупації Галичини були ліквідовані українські кафедри Львівського університету, а обіцянка уряду заснувати окремий Український університет ніколи не булоа виконана. Були полонізовані й інші вищі навчальні заклади Львова – Політехніка, Академія ветеринарної медицини та Академія зовнішньої торгівлі.

У відповідь українці заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925). Першим його ректором став літературознавець і поет Василь