У першій половині ХХ ст. релігійні вірші, у яких звеличено Матір Божу, Ісуса Христа, створили Павло Штокало, Олесь Герета, Роман Завадович, Олекса Стефанович, Василь Лімниченко, Остап Грицай, Олег Стюарт, Богдан Лепкий, Антін Лотоцький, Юрій Шкрумеляк, І.Франко. Всі вони були сучасниками В.Щурата.

В.Щурат (1871-1948 рр.) є автором оригінальної релігійної поезії. Кожен окремий вірш Щурата роз’яснює засади християнської моралі й етики. Щурат оспівує ту релігію, яка вчить нас любити і пробачати, творити добро та ставати при допомозі слабим і нужденним. Молитовник “Із глибини воззвах” (1905 р.) В.Щурата сприймаємо як оригінальну збірку української релігійної поезії початку ХХ ст. Саме ця книжка, на думку Василини Щурат, відкриває українському народові красу, велич і поетику Св.Письма.

Вихід цієї збірки не став несподіванкою, тому що у 1902 р. В.Щурат видав книжку прегарних легенд про чудотворну ікону Зарваницької Божої Матері у поетичній обробці під назвою “Зарваниця”. Поява цієї книжки стала своєрідним натяком до видання автором більш глобальнішої роботи. А вихід “Із глибини воззвах” (1905 р.) вважаємо важливою подією в історії української літератури.

Структура збірки “Із глибини воззвах” визначається характером самих поетичних творів. Оригінальні поезії переплітаються з молитвами, які написані церковнослов’янською мовою. Цією мовою написані також “Щоденні молитви” та “Служба Божа св. Йоана Золотоустого”.

До чого ж спонукають нас Щуратові молитви? Які основні молитви його поезії?

Вже з перших рядків його поезій “Молитви до Ісуса Христа”, “Молитви до Пресвятої Богородиці” відкриваємо для себе Божу науку любові: безмежної любові до Христа. Саме ця любов допоможе кожному розпізнати друга і недруга, виявити щирість у людських стосунках, збагнути гірку зраду. Віра та надія пронизує кожен рядок цих поезій.

На особливу увагу заслуговує великий цикл “Хвала Ранам розп’ятого Ісуса” В.Щурата. Тут чітко виявляється залежність творчого замислу від душевних станів та настроїв самого поета. Після прочитання цього циклу відчутне сильне емоційне вираження автора цих рядків. Завдяки поетично-майстерному довершенню, Щурат досягає найвищого моменту сприйняття цієї поезії через зорові образи. Поет вдало відтворив страту Сина Божого, немов сам перебував у тому часі і просторі. Дуже сильними тут є душевні переживання поета: він хвилюється, страждає разом з Ісусом. Кожен наступний цикл поезії є своєрідним продовженням попереднього.

У “Молитвах за Вітчизну” В.Щурат зосереджує увагу читача на питаннях соціальних (патріотичних). Всі поетові вірші цього циклу передають нам поетове переживання за свій рідний край і його людей. Щурат молить Бога про єдність народу України, просить Божої підтримки у всіх людських починаннях в ім’я національного становлення:

Поет засуджує людську бездіяльність. Символічне зображення таких “кистяків” подане у поетичному переспіві Щурата “З Ізекеїла”. На думку Щурата, лише Господня сила зможе повернути таких людей до життя:

Автор ніби безпосередньо спілкується з Богом. Тому він і зливається з Ним воєдино; лише під Господньою владою можливе життя на батьківській землі. Ці рядки підтверджують явище містицизму в українській поезії. Злиття людини з Абсолютом (ним є Бог).

Християнські настанови В.Щурат передає через свою поезію. Ми ж маємо настанови до безмежної любові і відданої віри. Тема любові у поета займає основне місце не лише у Щуратових поезіях, але й у його переспівах. Цим ще більше підсилюється поетична вартість Щуратових творів зі становища їх ідейного навантаження. Разом з поетовими творами ми поринаємо у вивчення заповідей Ісуса.

ВАСИЛЬ ЩУРАТ – ПЕРЕКЛАДАЧ

Важко переоцінити внесок Василя Щурата-перекладача у скарбницю світової культури. На жаль, і ця ділянка його творчості в наші дні майже невідома. А втім, саме В. Щурат поряд із І Франком і П. Грабовським, на зламі ХІХ – ХХ століть невтомно збагачував українську культуру шедеврами світової літератури.

Перекладати Василь Щурат почав, ще будучи учнем гімназії. Сталося це з “благословення” і за порадою І. Франка, який, довідавшись про літературні спроби юного гімназиста, став його першим рецензентом. Сам В. Щурат про це згадує в “Автобіографічній записці”: “Прочитавши кілька моїх стихів, він (Франко – В. Щ.-Г.) замітив у них дуже слабу форму і похибки проти наголосу, і порадив перекладати. Я послухав ради. Читаючи класичних прозаїків, прискорював собі засіб слів, читаючи поетів, вчився наголосу, а ознайомлюючись з чужими літературами, став дещо перекладати з Уланда і Гейне”. Переклади В. Щурата почали з’являтися у різних часописах у 1889 році. Його переклад новели О. Мірбо “Щастю назустріч” був опублікований у “Зорі”, редактором якої був тоді П. Скобельський, учитель академічної гімназії. В. Щурат, учень цієї гімназії, допомагав П. Скобельському у його редакторській праці. Згодом “Зоря” надрукувала і переклад балади Уланда “Лицарська смерть”. Цей літературний дебют Василя Щурата відмітив Іван Франко у “Нарисі історії української літератури до 1890 року”.

Ще й досі не визначено кількості поетичних перекладів Василя Щурата. Найбільше перекладав він із французької, німецької та польської літератури, а відносно нечисленні переклади з російської охоплюють 18 прізвищ поетів і 40 творів… Взагалі, Василь Щурат перекладав із французької, німецької, англійської, бельгійської, голландської, датської, румунської, італійської, грецької, угорської, польської, словінської, болгарської, сербської, білоруської, російської та чеської літератури, а також античних і староруських авторів, перекладав і переспівував Святе Письмо…

На початку ХХ ст. Кирило Студинський задумав видати антологію перекладів, як він зазначив, “найважнійших поетів чужих народів,