В. Щурат невтомно працював над формою, перекладаючи, удосконалювався і як оригінальний поет. Коли читати його власні поезії, то важко повірити, що колись поет був недосконалий саме у формі – вірші вражають блискучою формою, багатством поетичних засобів, різноманіттям ритмів, несподіваністю римування, чудовими зразками алітерації, асонансу… Усе це ввібрав у себе поет, перекладаючи геніїв світової літератури.

І все ж найважливішими роботами у галузі перекладу є щуратівські переклади “Слова о полку Ігоревім” та “Пісні про Роланда”, а також його переклади та переспіви зі Святого Письма.

ВАСИЛЬ ЩУРАТ І ПОЕЗІЯ ЗІВ’ЯЛОГО ЛИСТЯ

У 1896 p. львівський часопис “Зоря” опублікував ювілейну розвідку Василя Щурата “Др. Іван Франко”, у якій автор, аналізуючи поезії збірки “З вершин і низин”, назвав один із її циклів – “Зів'яле листя” – “об’явом декадентизму в українсько-руській літературі” [18, с. 36]. Тим самим критик хотів піднести поетичну творчість свого земляка до вершин світової лірики, оскільки вважав декадентизмом “розумне і артистичним змислом ведене змагання до витвору свіжих оригінальних помислів, образів, зворотів мови і форм” [18, с. 36]. Однак ті кілька рядків із об’єктивної і загалом доброзичливої Щуратової статті викликали не тільки негативну реакцію І.Франка, а й стали предметом нерозуміння і навіть відвертих спекуляцій у літературознавстві тоталітарної доби, яке змушене було ділити світ на біле й чорне, а у будь-якому літературному явищі минулого – вишукувати класових супротивників для підтвердження ленінської догми про існування двох культур усередині кожної національної культури: буржуазної (а отже, й націоналістичної) і пролетарської (значить, демократичної).

Немає жодної помітної праці про поетичну творчість І.Франка, зокрема про книгу “Зів’яле листя”, де б не згадувалося всує ім’я Василя Щурата, і здебільшого у неприхильному для нього світлі, апріорно, а то й тенденційно. Складається враження, що більшість радянських дослідників взагалі ніколи не читали “Зорю”, а переповідали сказане вже попередниками, продовжуючи фальсифікувати факти. Справа в тому, що оглядову статтю про творчість письменника В.Щурат надрукував ще до появи збірки “Зів’яле листя”, і І.Франко відреагував полемічним посланням “Декадент” на оцінку власне циклу, що лише згодом став першим жмутком ліричної драми. “Зерно неправди” несвідомо посіяв ще А.Крушельницький, коли у 1909 р. заявив, що “поет відповідає на закид декадентизму, зроблений Щуратом його збірці ліричних поезій “Зів’яле листя” [10, с. 161]. Цю ж фразу, “нічтоже сумняшеся”, повторив у колективній монографії “Іван Франко. Життя і творчість” (1956) О.Кисельов: “Написаний у 1896 р. вірш був відповіддю на критику В.Щуратом поезій із збірки “Зів’яле листя” як декадентських” [2, с. 195]. Б.Степанишин у методичному посібнику “Вивчення творчості Івана Франка в школі” переконував учителів і учнів, що “автора збірки [“Зів’яле листя”] обвинувачено в усіх смертних гріхах, навіть і у декадентстві. На це дике для Франка звинувачення він дав нищівну відповідь своїм віршем “Декадент” [14, с. 103]. Таку ж думку, але у толерантнішій формі розтиражував в аналогічній книжці для школи М.Походзіло: “Цей вірш [“Декадент”] був поетичною відповіддю літературному критикові В.Щуратові, який назвав збірку “Зів’яле листя” проявом “декадентизму” в українській літературі” [13, с. 62]. Подібні оцінки зустрічаємо і в університетських підручниках: “Вірш “Декадент” був написаний як відповідь поету В.Щурату, який назвав збірку Франка “Зів’яле листя” занепадницькою, а Франка – декадентом, співцем песимістичних настроїв” [15, с. 199] або ж “Розуміння поетом свого обов’язку перед народом втілене в поезії “Декадент”, що була відповіддю В.Щурату на його несправедливу, неправильну оцінку збірки “Зів’яле листя” [6, с. 357]. Останнє академічне видання “Історії української літератури” теж запевняє читачів, що “В.Щурат знайшов у “Зів’ялому листі” [збірці] ознаки декадентського песимізму, що негайно і рішуче заперечив Франко у гостро-полемічному вірші “Декадент” [5, т. 1, с. 449]. На жаль, не зміг уникнути цієї, вже традиційної помилки навіть найновіший “Літературознавчий словник-довідник” (1997): “Накладання смислового значення декадансу на артистизм призвело до непорозуміння між І.Франком та В.Щуратом, котрий у статті “Літературні портрети. Іван Франко” відзначив високий естетичний рівень збірки “Зів’яле