Зовні обидва вірші начебто схожі: сім катренів, п’ятистопний ямб (правда, у І.Франка непарні рядки – гіперкаталектичні), однакові рими в окремих строфах (момент – декадент, процент – декадент), лексико-семантична подібність аж до прямих, включень елементів первісного тексту (“Я не люблю безпредметно тужити” – “Хто, не злюбивши безпредметних туг”; “Я син народа” – “Я народа син”; “Я є мужик, пролог, не епілог” – “Я є пролог – не епілог”; “Я з п’ющими за пліт не виливаю” – “Хто з п’ющими ллє в пельку, не за пліт” і т.п.). Архітектоніка поезії В.Щурата виглядає навіть принадніше: чіткі підметові анафори (“хто”) з акцентованими епіфорами (“се не декадент!”) у внутрішніх строфах, своєрідне обрамлення цілого твору (запитання – відповідь) надають йому композиційної стрункості і завершеності, посилюють його мовну партитуру. Однак фальшива ідея, незрозуміла, мабуть, і самому авторові претензійна гра слів (поет-декадент – епілог пролога), неприродне зчеплення