ПОЕТ І ДРАМАТУРГ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Творчість великого англійського поета і драматурга Вільям

Шекспір – найвище досягення європейського Відродження. Протягом його життя Англія стала наймогутнішим короліством Європи. Мине ще кілька десятиліть, і англійські мореплавці почнуть завойовувати для для англійськой корони заморські землі – Америку, Індію, а англійська мова пошириться далеко за межами держави. Всесвітньо відомою стане й англійська література, світова слава якої почалася саме

із Щекспіра.

В добу Відродження людину цінували насамперед за її особисті

достоїнства. Чимало великих людей доби вийшло із соціальних низів. Драматургом – новатором став син шевця Крістофер Марло, який написав “Трагічну ічторію доктора Фауста” і трагедію “Тамерлан”. Простого походження був Волтер Ролей – поеті історик, мореплавець і пірат. Вільям Шекспір також розпочинав свою кар`єру з найпростіших професій у театрі.

Проте тут починається труднощі з Шекспіровою біографією. Справа у тім, що достовірних даних про великого драматурга майже не збереглося. Відомо, що Шекспір народився, у невеличкому місті Стретфорд, що на річці Ейвон. Батько його, Джон Шекспір, був торговцем і мав чинбарню (майстерню, де вичиняють шкури). На час народження Вільяма він розбагатів і навіть був обраний бейліфом (головою міста). В добу Відродження з`явилися школи, що давали не церковну, а світську освіту. В одній із таких шкіл Вільям до чотирнадцяти років вивчав риторику, латину, Біблію, античну міфологію, літературу, історію. Відомо також, що він одружився з дочкою багатого фермера, став батьком двоз дочок і сина.

У двадцять три роки Шекспір залишив рідне місто і переїхав до Лондона. Спочатку він наглядав за кіньми джентельмені, які приїжджали на театральні вистави, потім суфлером, переписував п`єси. Щоб витримати конкуренцію з боку інших театрів, доводилося багато працювати. Автори п`єси тоді нерідко використовували готові сюжети. Поширеним було “театральне піратство”,

коли актори іншої трупи нишком записували під час вистави популрну п`єсу, а потім поспішно вчили її у своєму театрі. У деяких п’сах раннього Шекспіра можна знайти шматки з творів інших авторів.

У 1690-ті роки в Англії захоплювалися поезією. Шекспір

теж віддав данину цьому виду творчості. Йому належить 154 сонети. Зразком для нього, які і для інших поетів, був

Петрарка, слава якого сягнула за межі Італії. У Петрар-

ки для своїх сонетів Шекспір запозичив головну тему – оспівування жіночої краси і кохання.

Читаючи Шекспірові сонети, ми чуємо голос палко закоганого поета. Він не прагне передати якісь зовнішні події, у нього немає розгорнутих описів, портретів людей.

Перед нами його роздуми про красу людських стосунків і сутність кохання; поет сумує, ревнує прощає.

Шекспір віддавав перевегу легендарним або історич-

ним сюжетам, освяченим авторитетом старовини. Такі сюжети підходили для трагедій. Глядачі очікували від таетру чогось повчального, прагнули прилучитися до таємниць світу, вважали, що сюжет, взятий безпосере-

дньо із життя, не мав високого сеансу. Людина минулого

не стільки цікавилася новими сюжетами, скільки прагнула розмірковувати над уже відомими. Шекспір і його сучасники брали сюжети з античних міфів, з анти-

чної або легендарної історії, з легендарного минулого. Білбше буденного життя і менше “легендарності” було в комедіях.

Щоб зрозуміти п`єсу Шекспіра, намагайтесь: визначи-

ти, яку життєву важливу мету ставить перед собою персонаж. Якщо у творі є всі компоненти, перед нами – окрема сюжетна лінія. В різних п`єсах Шекспіра ми зна-

ходимо від двох до п`яти сюжетних ліній.

Шекспір постійно змінює місце події, переносить акцент з однієї групи персонажів на іншу. В читача (гля-

дача) виникає враження примхливого переплетіння кількох сюжетів. Цим автор показує взаємозалежність планів, мети, вчинків, долей різних персонажів. Маючи кожний свою мету, люди навмисне чи несамохіть перешкоджають один одному. Утрагедіях такі ситуації призводять до трагічного кінця. Так, у “Ромео і Джульє-

тті”.

Шекспіровський персонаж наділений всіма рисами ренесансної людини. Він не стільки розмірковує, скільки діє. Прийнявши рішення, герой негайно приступає до його втілення в життя. У центрі шекспірівської п`єси – розкриття вчинків людини або здатності людини до активного вчинку. Простування до мети вимагає від героя виняткової концентрації волі, рішучості, мужності, пристрасті, напрудення всіх фізичних і моральних сил. Ось чому на сцені нерідко складаються ситуаіцї, які навряд чи можуть трапитись в реальності.

У Шекспіра, як в житті, плутанина людських намірів приводить однаково і до трагічного, і до комічного. Тому навіть у трагедіях Шекспіра є комічні епізоди та персонажі (в “Ромео і Джульєтті” – це комедійні Мамка і

Меркуціо).

Шекспірівський персонаж наділений всіма рисами ренесансної людини. Він не стільки розмірковує, скільки діє. Прийнявши рішення, герой негайно приступає до його втілення в життя. У центрі шекспірівської п`єси – розкриття вчинків людини або здатності людини до активного вчинку. Простування до мети вимагає від героя виняткової концентрації волі, рішучості, мужності, пристрасті, напруження всіх фізичних і моральних сил. Ось чому на сцені нерідко складаються ситуації, які наврявд чи можуть трапитися в реальності (як, наприклад, у “Ромео і Джульєтті”.

У Шекспіра трагізм полягає у тому, що справжня сутність речей прихована від людей. В цих умовах вона мусить прийняти безпомилкове рішення, за яке несе відповідальність насамперед перед собою.

Шекспір героїзує людину, її трагічну самостійність у виборі мети і в її досягнення.

Найславетнішою трагедією Вільяма Шекспіра є п`єса “Гамлет, принц данський”.На цей сюжет у часи Шекспіра вже існувало кілька трагедій. Шекспір пере-

Плітає дві сюжетні лінії; лінію Гамлет, який ставить перед собою і намагається здійснити єдину важливу для нього мтеу – помститися на вбитого батька;