Конкретним носієм зла, його невід’ємною частиною у творі Барки є “рудий”, “золотозубий” жовтий князь — представник високої партійної верхівки. Це він — той звір, “який вилазить із багна в образі компартії” у напівфантастичній оповіді діда Прокопа.

Вдається автор і до містичних видінь, символіки, казкових образів, щоб підсилити викривальний пафос твору. Всі негативні персонажі твору — це запроданці своїх душ нечистому — жовтому князю.

Викриваючи та розвінчуючи, Василь Барка не береться судити.

Проблема духовності, людяності, як одна із основних, розкривається через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. До речі, про цю схованку знає Андрійко. Може, тому й залишився він єдиним із усієї родини живим, щоб віднайти цю чашу,— нехай вона знову у свій час засіяє в церкві.

Такий обнадійливий символічний фінал роману “Жовтий князь”. Духовне його наповнення спонукає нас до гордості за українську націю, в дітей якої навіть голодна смерть не може вбити найголовнішого — людяності і любові.

ПРИМІТКИ