Реферат на тему:
“Валер’ян Підмогильний. Інтелектуальна психологічна проза письменника”
В особі Валер'яна Підмогильного наша література могла б мати письменника врівні з Мопассаном чи Франсом, Бальзаком чи Меріме, проте кривава рука більшовицького тоталітаризму обірвала життя талановитого прозаїка на початку сходження до вершин світового мистецтва. Про це свідчать ті твори, які полишив нам В. Підмогильний, написані протягом неповних сімнадцяти літ: «Твори» (1920), «Остап Шаптала» (1922), «Син» (1923), «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927). Це збірки оповідань і повістей. Крім того ми маємо і два романи світового рівня — «Місто» (1928) та «Невеличка драма» (1929). За цей час устиг зробити молодий письменник і великий масив блискучих перекладів творів Вольтера, Дідро, Мопассана, Франса, Меріме, Гюго та ін.
Валер'ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у великому степовому селі Чаплі Новомосковського повіту під Катеринославом у пересічній селянській родині.
У 1910 р. після початкової сільської школи Підмогильного віддають до Катеринославського реального училища, де він під псевдонімом Лорд Лістер друкує в шкільному журналі авантюрні оповідання. У 1917р. було написане оповідання «Важке питання».
Реальне училище В. Підмогильний у 1918 р. закінчує з «відзнакою» і вступає на математичний факультет Катеринославського університету (згодом навчається на правничому). У 1919 р. через скрутне матеріальне становище він залишає навчання, працює вчителем, пише оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі», друкує оповідання «Ваня», «Старець» у катеринославському збірнику «Січ».
У 1920 р. з'являються «Твори. Том 1»: «Собака», «Смерть», «В епідемічному бараці», «Остап Шаптала», «Повстанці», «Комуніст», «Минуле», «За день», «Колисанка», «Кохання». Цього ж року письменник вирушає до Києва.
З 1921 р. він працює бібліографом Книжкової палати в Києві, виїжджає до містечка Ворзеля, там одружується з донькою місцевого священика Катериною Червінською, актрисою Театру юного глядача. У 1922 р. виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці». Наступного року в журналі «Нова Україна» (Прага), з'являються новели з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий» (цей журнал, що його видавав у Празі Володимир Винниченко, пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказ його контрреволюційної діяльності). Митець повертається до Києва, працює редактором «Книгоспілки», зближується з «академістами» (неокласиками).
У 1923-1924 pp. гуртується і розпадається АСПИС (Асоціація письменників) до якої входили Людмила Старицька-Черняхівська, Наталя Романович-Ткаченко, Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Івченко, Дмитро Загул, Григорій Косинка, Валер'ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович та ін.
У 1924 р. виходить книжка «Військовий літун», за участю Підмогильного (він придумує назву) утворюється група «Ланка»: Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Михайло Івченко, Яків Качура, Марія Галич, Борис Тенета.
24 травня 1925р. В. Підмогильний у великій залі Всенародної бібліотеки виступив перед представниками літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасної літератури»: «Коли б який-небудь товариш «спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неї гарна ідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, і ніхто б тієї сонати не слухав... У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний».
У 1926 р. з'являється окреме видання повісті «Третя революція». Цього ж року В. Підмогильний бере участь у створенні МАРСу (Майстерні революційного слова).
Разом з Є. Плужником у 1926 — 1927 pp. він підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» (не плутати з серіалом «Коломбо»!) за романом Проспера Меріме.
У 1927 р. виходять збірка оповідань «Проблема хліба» та роман «Таїс» А. Франса у перекладі В. Підмогильного.
У Харкові у 1928р. виходить друком роман «Місто». Письменник іде до Чехословаччини «для налагодження творчих зв'язків», редагує журнал «Життя й революція». Наступного 1929р. В. Підмогильний повертається до Харкова.
У 1930 р. у Москві в перекладі російською мовою виходить його роман «Місто».
На початку 30-х pp. В. Підмогильний стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».
Але попри це письменника викидають з редакції журналу «Життя й революція», а його твори — з журналів і видавництв.
Протягом 1930—1934 рр. В. Підмогильний організовує та редагує видання творів А. Франса (у 25 т.) та О. Бальзака (у 15 т.), перекладає романи Г. Мопасана, твори Д. Дідро та інших.
У 1933 р. у «Літературній газеті» друкується новела «3 життя будинку», де яскраво звучить трагічне передчуття: «... Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...».
8 грудня 1934 р. письменник був безпідставно заарештований у харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору.
З листопада 1937 р. В. Підмогильного розстріляно на Соловках. Є відомості, що в ув'язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно, втрачені.
Посмертно реабілітований В. Підмогильний у 1956 р.
Герої оповідань і повістей В. Підмогильного — живі люди, заглиблені в життя, мислячі, в постійних пошуках відповідей на злободенні питання життя — чи це скалічений робітник («Старець»), чи це гімназисти («Гайдамаки»), чи студенти («На селі»), підлітки («Важке питання», «Добрий Бог»). Коли вони стикаються з дійсністю, а їхніх душах виникає сум'яття, поряд з впевненістю — розчарування в тих ідеалах, які так гучно проголошувалися творцями нового
